ДАВНІ ТРАДИЦІЇ

 Першого січня – Новий рік. Його сучасне визначення в літочисленні нашого народу – четверте. Впродовж багатьох років нашим пращурам не з власної волі доводилось відмовлятись від своїх традицій. Первісне  визначення Нового року припадало на весну, саме тому й співається в щедрівці: «Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…»

         До 1492 року Новий рік зустрічали 1 березня, а пізніше, аж до 1700 – 1 вересня. Указ імператора Петра І від 19 грудня 1966 року (7208 року  за біблійським календарем), наказував: після 31 грудня 7208 року від «створення світу» вважати 1 січня 1700 року від різдва Христового. За християнським календарем Ісус Христос народився 5508 року після створення світу. Тому і святкували Новий рік 1 вересня.

         У нашому календарі є й високосні роки. Свого часу склалися такі обставини, коли православні східних теренів користувались Юліаньским календарем, тоді як католицький світ вже жив за більш досконалим  - Григоріанським.

         Історія календарів відноситься до древнього Єгипту, пізніше епохи древнього Риму, коли Юлій Цезар започаткував нове літочислення, відповідно до того якого рік тривав 365 ,25 доби. Для зручносиі прийняли, що три роки будуть мати по зззз365 діб, а заключний четвертий – 366 як високосний.

         Але через те, що справжній рік – час обертання Землі навколо Сонця – складає 365, 2422 доби, на кінець XVI століття календар вже відставав на 10 діб від дійсного часу, астрономи запропонували новий – Григоріанський, на честь папи Григорія VIII, котрий його підтримав.

         У цьому календарі рахунок діб перенесли на 10 вперед. Отже тривалість року стала більш приближеною до реальності – 365, 2425 доби.

         Прийняли рішення: через кожні 400 років викидати з календаря 3 дні, тобто з вікових років високосними вважали лише ті, число сотень у яких ділиться на 4.

         Західна Європа почала користуватися календарем відразу, а народи Східної Європи продовжували вести відлік часу Юліанським.

         Офіційно поряд літочислення змінився 1 лютого 1918 року. Ось так і почалося співіснування двох дат – 1 січня – Новий рік, а 14 – старий Новий Рік.

         Сьогодні на ці свята в наші оселі приїздить з лісу красуня-ялинка. Раніше ставили на Покуті обжинковий пшеничний або житній сніп – Дідух, що символізує дух діда, роду. У язичників він носив назву «коляда», на честь зимового сонцевороту.

         Нині кожна родина України перед багатою кутею теж на покуті ставить сніп, перев’язаний перевеслом. За пояс засовували дерев’яну ложку, щоб хліб у хаті не переводився. Господар, вносячи в хату Дідуха, говорив: «Кладу злато, щоб ми жили багато», а господиня клала на Покуть горщик з кутею, промовляючи: «Кутю ставлю в новому горщику, щоб нове щастя оселилося, а горщик беру рукавицями, в які поклала гроші – на багатство». За повір’ям Дідух – покровитель роду, через нього здійснюється зв'язок мік пращурами та продовжувачами родоводу

. 

       Дідуха треба прикрашати «павучками», та «їжачками». Павучки виготовляли з соломи, надрізаючи її різної довжини і скріплювали голочками. Вони весело гойдалися від руху повітря. «Їжачків» ліпили із житнього борошна, встромивши в них колючки з дрібно нарізаної соломи або остюків з колосків, сушили на припічку і оздоблювали підвіконня та покуть з Дідухом.

         Після свят «павучки» та «їжачки» ставали цікавими іграшками для дітвори.

         Святкуючи не варто забувати ці древні традиції