ЗЛОЧИН ПРОТИ ЛЮДСТВА

    Щорічно 27 січня відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Саме 27 січня 1945 року армія визволила гітлерівський концтабір Аушвіш (польська назва - Освенцім).

         Тільки тут в 70 кілометрах від Кракова, за роки війни (1941-1945) було вбито більше 1. 4 мільйона осіб, з яких 1,1 мільйон були євреями. На момент звільнення радянськими солдатами  в концтаборі містилися 3 тисячі євреїв. Саме цей табір вважається головним символом Голокосту.

         А все почалося з 1933 року, коли до влади в Німеччині прийшов Адольф Гітлер, який затвердив у країні націонал-соціалістичний режим. Цей режим ґрунтувався на нацистській расовій доктрині, згідно з якою німці-«арійці» належать до вищої раси, а євреї, як в основному інші народи, вважалися нелюдьми.

         Спершу німецький уряд планував «вирішити єврейське питання» переселивши євреїв у певну місцевість (на територію Польщі – район Кракова, на Мадагаскар чи за Уральські гори), проте з розгортанням подій Другої світової війни нацисти вдалися до терору.

         Він почав знищення єврейського народу, в основному вихідців з Польщі, де проживала найбільш значна частина європейського єврейства. У виявлених після закінчення війни документах зазначено, що остаточною метою Гітлера  було повне винищення всіх євреїв в усьому світі. Для виконання цього плану євреї були зігнані в гетто, були організовані трудові, концентраційні табори та табори знищення.

         За роки війни нацисти знищили близько 6 мільйонів євреїв, що становило приблизно третину загальної чисельності євреїв в усьому світі на той час. Це була спроба знищити цілий народ, де б не перебували його представники.

         Саме тому геноцид єврейського народу в роки війни отримав назву Голокост (англ.Holocaust – «всеспалення»). Нажаль в даному питанні український та єврейський народи дуже схожі – обоє пізнали страждання від тортур, голоду, висилок та цілеспрямованого знищення через божевільний фанатизм вождів: з єврейського боку – Гітлера, з українського – Сталіна.

         Три Голодомори на території України забрало близько 13 мільйонів безневинних жертв.

         Голокост євреїв на окупованій нацистами території СРСР відзначився від подібних заходів у Європі. Там євреїв заганяли в гетто, з часом могли відправити до місць масових знищень у газових камерах. На українських землях більшість єврейського населення загинуло від куль у протитанкових ямах. Їх викопали ще за радянської влади військовополонені, місцеве населення чи самі жертви.

         Протягом 1941-1945 років багато євреїв України, які потрапили до рук фашистів, було депортовано в концтабори смерті на території Польщі: Освенцем, Белжеця, Треблянка, Майданек та інші.

         В Україні фашистами було створено 50 гетто. Гетто – спеціальні поселення для євреїв, відокремлені від зовнішнього світу, з жалюгідними умовами життя для подальшого їх повного знищення.

         Величезною братською могилою представників різних народів став Бабин Яр у Києві, де з 29 вересня по 3 жовтня 1941 року спеціальні команди нацистів вбили понад 52 тисячі євреїв, українців, поляків, білорусів, циган і росіян. Весною 1942 року починає діяти Сирецький концтабір. Бабин Яр став останнім місцем і для його численних ув’язнених.

         Бабин Яр – некрополь для близько 220 тисяч цивільних громадян та військовополонених Окрім того існували й інші «Бабині Яри» на теренах України: у Дрогобицькому яру у Харкові – 30 тисяч загиблих, у Доманівці й Богданівці на Одещині – 50 тисяч.

         Одним із перших актів катастрофи на окупованих німцями українських теренах  стала «Бердичівська трагедія». У цьому містечку протягом серпня-листопада  1941 року було розстріляно, закопано живими і напівживими близько 30 тисяч місцевих євреїв.

         У військовій зоні винищення євреїв теж набуло особливої інтенсивності з середини 1942 року. У Запорізькій області до березня 1942 року було вбито 8,5 тисяч євреїв. У жовтні 1942 року нацисти розстріляли 3 тисячі дітей від змішаних шлюбів з євреями у Мелітополі. У 1941- 1942 роках гітлерівці знищили на території Станіславської області (Івано-Франківська) 16 тисяч євреїв, Дніпропетровської – 18 тисяч, Ворошиловоградської (Луганської) – 2 тисячі, сумської – 1 тисяча, Полтавської – 14 тисяч, Харківської- 12 тисяч, Херсонської – 3,5 тисяч, Чернігівсько – 3 тисячі євреїв.

         У Криму жертвами катастрофи стали 30 тисяч євреїв і карамеїв. Загалом на Лівобережжі і в Криму нацисти вбили 112 тисяч осіб єврейської національності.

         На територіях румунської Трансністрії політика Голокосту здійснювалася значною мірою за німецьким сценарієм. Першим заходом румунських окупантів стала реєстрація чоловіків віком від 18 до 50 років, відокремлення євреїв та їх наступне перепровадження до в’язниць та таборів. Масовий терор розгорнувся тут на повну силу після того як 22 жовтня 1941 року стався вибух у румунській комендатурі. Це стало приводом до початку акції екстермінації єврейства. За наказом коменданта міста генерал Тресторіану на майданах і вулицях Одеси було повішено і вбито 5 тисяч осіб. Щоб конвеєр працював інтенсивніше румунські офіцери запропонували «прискорений метод». 28 тисяч євреїв було заживо спалено в попередньо облитих пальним артилерійських складах на Люстдорфській дорозі.

         Жертвами Голокосту на українських землях стали близько 1 мільйона євреїв.