ВІРНИЙ ДИТИНСТВУ

                                                                        1 січня

                                                               минає 85 років

від дня народження

українського прозаїка

 ВІКТОРА КАВИ

         Віктор Іванович Кава народився 1 січня 1937 року в селі Поділ Срібницького району Чернігівської області.

         Батько й мати Віктора вчителювали. Була у нього й бабуся, яка знала безліч пісеньок, приказок, бувальщин і мала артистичну вдачу. Так і ріс майбутній письменник серед чудової природи, книжок і пісень.

         Коли Віктору було п’ять років почалась війна. Батько пішов на фронт. Сім’я, мама, бабуся, Віктор та меншенька сестричка, переїхали в село Кобижчі до батьківської родини. Надовго у дитячій пам’яті зберігатимуться воєнні часи.

         По закінченні років окупації, у 1944 році, Віктор Кава пішов в перший клас початкової школи. Не вистачало підручників, зошитів, проте у дітей був великий потяг до знань.

     

    Згодом настала довгоочікувана Перемога. Поранений і контужений повернувся додому батько. Він знову почав працювати учителем, а згодом і директором школи. Віктор учився на «відмінно», багато читав, потай писав вірші, дописував у стінгазету, надсилав інформації до районної газети.

         Закінчивши 1954 року середню школу, Віктор Кава вступив до Київського університету журналістики. Здобувши диплом з відзнакою, почав працювати редактором у дитячому видавництві «Веселка». Опісля декілька років завідував відділом літератури в журналі «Барвінок», потім був літконсультантом і відповідальним секретарем комісії Спілки письменників України по роботі з молодими авторами.

       

  Сильні незабутні враження, винесені з дитинства, і вже дорослі спостереження привели Віктора Каву в дитячу літературу. Його перше оповідання «Білі іскри» було надруковано 1961 року в газеті «літературна Україна», трохи пізніше в журналі «Дніпро» - оповідання «Жита за хатою» та «Гарбузи». А 1963 року у видавництві «Веселка» вийшла друком збірка оповідань письменника В.Кави «прогуляний день». Її прихильно зустріли і критики, і вже відомі на той час письменники М.Пригара,  Н.Забіла, В.Бичко, Ю. Збанацький. Згодом було надруковано такі збірки і повісті, як: «Історія одного велосипеда» (1964), «Вечірня телеграма» (1965), «Мені не страшно» (1966), «Так пахла тиша…»(1971), «Маркіян»(1973), «Будь обережна, Марійко!» (1976), «Осіння стежка» (1977), «на те літо, після війни» (1979), «День ясний і ночі горобині» (1980), «Усмішка» (1980), «Троє і весна» (1985), «Ніколи не забудеться» (1987), «Вітя на вулиці» (1991) та інші.

  

       У своїх творах В. Кава писав про дітей воєнних і повоєнних років, про шкільну дружбу й перше кохання, про красу рідної Чернігівщини. Уже з перших книжок він засвідчив гостру й чуйну спостережливість у змалюванні того неймовірно тяжкого воєнного лихоліття і повоєнних труднощів, що впали на ще не зміцнілі дитячі плечі і незагартовані душі. Герої Віктора Кави зворушують своєю старанністю і чесністю. Дитячим лицарством, умінням співпереживати, викликають теплу усмішку своєю чистою безпосередністю і наївністю.

         Творчість Віктора Івановича кави відзначено високими нагородами – орденом «знак пошани», медаллю А.С.Макаренка. У 1985 році йому було присуджено Республіканську літературну премію імені Лесі Українки за повісті та оповідання «Будь обережна, Марійко!», «На те літо, після війни», «Осіння стежка», «Усмішка».

         Віктор кава відомий своїми творами і за межами України. «Осінню стежку» видано в Росії, Латвії, Азербайджані, Узбекистані. Збірку оповідань «Жита за хатою» - в Білорусії, «Червону вулицю» - в Росії, Латвії, Литві, «Вибране» - в Латвії. Оповідання друкувалися англійською, німецькою, румунською, болгарською мовами.

         В останні роки життя Віктор Іванович працював у редакції газети Чернігівського земляцтва «Отчий поріг».

         26 листопада 2004 року письменника не стало.