ДЕНЬ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ
Після
закінчення Першої світової війни Австро-Угорська і Російська імперії перестали
існувати. Завдяки цьому Україна отримала шанс на самостійність, спочатку у
вигляді двох державних утворень: УНР та ЗУНР.
Незважаючи на етнічну єдність обох частин України основна увага приділялася соціальним питанням, керівництво ЗУНР було орієнтоване на національний суверенітет. Відрізнялась і політична еліта двох частин України. У той час як біля стерна УНР знаходилися політики нової генерації, уряд ЗУНР демонстрував досвідчених у парламентській діяльності представників української аристократії та інтелігенції.
Але
час диктував свої вимоги. Перед загрозою знищення уряди УНР і ЗУНР зробили
крок, який надавав їм шанс вистояти у боротьбі й був логічним у своєму задумі.
Обидві України вирішили об’єднатись. Ініціатором виступила влада ЗУНР, яка
зіткнулася з польською та румунською агресією. Тож 6 листопада 1918 року до
Києва прибула делегація ЗУНР просити у П. Скоропадського військової і
політичної підтримки. Після цього з Києва до Львова було відправлено спеціальну
комісію, яка мала владнати усі технічні питання, а 10 листопада Рада ЗУНР
прийняла резолюцію: «Державному Секретаріатові проробити потрібні заходи до з’єднання всіх українських земель в єдину
державу».
Утім,
справа зрушила з мертвої точки не одразу. Повалення Гетьманату не дало змоги
реалізувати резолюцію. Продовжити переговори вдалося уже після формування в
Києві Директорії. 1 грудня 1918 року у Фастові було укладено договір між Радою
ЗУНР та директорією УНР про «злуку обох українських держав в одну державну
одиницю». На зборах 3 січня 1919 року Національна рада ЗУНР одноголосно
ухвалила постанову про союз з УНР. У постанові значилося: «Українська Національна рада,
виконуючи право на самовизначення українського народу, проголошує урочисто з’єднати ЗУНР і УНР в одну одноцільну
суверенну Народну Республіку».
Невдовзі делегати від ЗУНР виїхали до Києва на
урочистий Акт злуки, приурочений до першої річниці проголошення самостійності УНР.
22 січня 1919 року Київ заповнили десятки тисяч жителів столиці і гостей міста.
Опівдні над Софійською площею пролунав державний гімн. Міністр закордонних
справ ЗУНР Л. Цегельський зачитав ухвалу Національної Ради і передав її голові Директорії Володимиру
Винниченку. У відповідь член директорії Ф. Швець зачитав Універсал уряду УНР, в
якому зазначалося: «… Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної
частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка(Галичина, Буковина
й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії,
якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна
Українська Народна Республіка…»
Акт
злуки УНР та ЗУНР мав велике історичне значення як факт об’єднання українських земель у Єдиній
Соборній Державі. Проте до справжнього союзу справа так і не дійшла. Вже через
кілька днів після проголошення злуки Директорія під тиском більшовиків змушена
була покинути Київ. Незабаром під ударами польських військ пала і ЗУНР.
Немає коментарів:
Дописати коментар