Перше квітня всі чекають,
Бо сміятись полюбляють.
Маєш добрий слух і зір,
Та нікому ти не вір.
Наразі невідомо, як виникло це свято, але звичай відзначати його існує в усій європі і майже всій Азії. Більшість дослідників сходяться на думці, що це свято сягає язичницьких часів, установити християнське джерело не вдалося, власне, як і пов'язати цей день із якоюсь іншою світовою релігією.
Ще в давніх індійців був звичай під час святкування народження Шиви (а це свято припадало на початок квітня) жартома обманювати один одного. За давнім звичаєм, ця процедура задобрювала богів.
З точки зору давньогимського філософа Апулея, традиція жартувати й обманювати бере свій початок від свята на чеесть бога сміху.
Натомість давні ісландці вважали богів засновниками дня сміху. Цю думку поділяють з ісландцями й жителі Данії, Норвегії та Швеції. За легендою, аси (давньоісландські боги) святкували перше квітня в пам'ять дочки тіасса Скадеї.
За давньоєврейською легендою, "перше квітня" - означає "неправда". За переказами, коли тіло Ісуса Христа було викрадено із домовини, начебто саме тоді євреї навчили народ жартівливих жартів: на фразу "Христос воскрес!" мала бути відповідь "перше квітня!".
Шотландці називають першоквітневий обман "гонінням шуліки", французи - "квітневою рибою"; англійці більш категоричніші: для них перше квітня - свято всіх дурнів.
Дуже цікавою є німецька традиція. Згідно з нею батьки посилають дітей до рідних, друзів і просто до сусідів, аби діти попросили щось таке, чого не можна отримати, наприклад голосу собаки, запаху квітів, посмішку чорта тощо. Це доручення має назву "посилати у квітень". Походження такого звичаю пов'язують із виставами часів середньовіччя, зроблених на основі Святого Письма. Маються на увазі перекази про те, як водили Ісуса Христа від Каяфи до Пілата, від пілата до Ірода, тобто даремно посилали когось за чимось.
