З ЛЕСЕЮ В СЕРЦІ

 

         Українська земля має своїх визнаних світом геніїв, які оспівували красу рідного краю, чарівність українського слова, боролися за вічне буття.

         25 лютого 2021 року виповнюється 150 років від дня народження Лесі Українки – поетеси, драматурга та громадсько-політичного діяча.

                   Леся народилася 25 лютого 1871 року в містечку Новград-Волинський. Зростала в інтелігентній сім’ї, передовій родині, яка шанувала народні традиції.

         Взимку 1881 року дівчинка сильно застудилася і почала хворіти. Леся жодного разу не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками гучними коридорами. Вчителями її були мати, письменниця Олена Пчілка, та батько, юрист Петро Антонович, приватні вчителі, книги та життя.  Вона вивчала багато європейських мов, включаючи і слов’янські (російську, польську, болгарську та інші), а також давньогрецьку, латинську.

         Оточення позитивно вплинуло на формування допитливої, вольової натури лесі, сприяло духовному збагаченню. Виростала Леся гордою, волелюбною.  Вона була милосердною до всього й до всіх. Їй хотілося захистити зайчика від вовка, билинку від негоди, подружку від хвороби, людину від зла. Чужий біль дівчинка сприймала як власний. Несправедливість, неправда гнітили її, обурювали.

         Писати поезії Лариса Косач почала в 9-річному віці. Перший вірш «Надія» вона присвятила засланій у Сибір тітці Олені.

         Природа щедро обдарувала Лесю – дала їй не лише поетичний хист, а й неабиякі здібності до музики, малювання й водночас прирекла на постійні муки від тяжкої хвороби.

         У 12-річному віці Лесі прооперували руку, що позбавило її можливості грати на фортепіано.

 Пізніше в Берліна Лесі прооперували ногу, а туберкульоз прокинувся в легенях, а згодом – у нирках.

         У 13років, 1884 року геніальна у своїй прозорливості мати Ольга Петрівна Косач поєднала з іменем України творчу долю 13-річної доньки Лариси, щоб одразу всі зрозуміли, що то пише українка, - дала їй псевдонім Леся Українка. І під псевдонімом Українка вона уперше публікує в журналі вірш «Конвалія» та «Сафо».

         Відтоді й пішли по всьому світу чудові поезії, підписані цим гордим, ніжним і красивим ім’ям – Леся Українка.

         Чому Українка? Та тому, що в сім’ї панували українські звичаї. Часто це викликало подив в оточуючих: «Як то може бути, щоб у сім’ї дворян усе було отаким мужицьким?». Леся вже знала, що українському слову доводиться боротися за виживання  - діє циркуляр міністра внутрішніх справ Валуєва, який не дозволяє друкувати українською мовою навчальні та науково-популярні книги. Діє також царський указ про заборону ввозити з-за кордону українські книги, ставити українські п’єси.

         Псевдонім Українка був своєрідним викликом існуючим порядкам, утвердженням права на функціонування рідної мови в рідному краї. І не в одній своїй поезії Леся Українка створює образ України. У творчості Лесі Українки чимраз частіше прориваються сміливі ноти, потяг до життя й боротьби, а разом із тим розширюється її світогляд, поглиблюється розуміння життя.

         Леся Українка часто мислила музичними образами… «Музику прекрасно розуміла – і, напевно, коли б не хворість рук, з неї б вийшла першорядна піаністка».

         Леся Українка була борцем, бійцем, воїном, що начертала на своєму щиті слова «Умру не здамся» та проголосила серед стогонів і зойків різного роду нитиків Contra spem spero! (Без надії сподіваюсь!)

         «Від сліз заіржавіють кайдани, самі ж ніколи не спадуть!» - говорила вона своїм численним поетам-сучасникам, які ллють рясні сльози над долею країни й рідного народу й у цьому вбачають патріотизм, навіть героїзм. А наша поетеса бачить прийдешність, її уява прозирає в майбутнє: «А в ньому на нашім світі влада світла стала. Це все варте й самого життя! Отже, - боротьба сувора й нещадна».

         Леся брала активну участь у громадському житті, перекладала українською мовою, художню й політичну літературу, налагоджувала зв’язки із соціалістичними гуртками, таємно перевозила підпільну літературу в Україну з-за кордону. Знаючи про небезпеку, яка чатувала на неї, вона взяла собі кличку Лука.

         Поетеса стає відомою в Україні. Її помітили, в її талант повірили Іван Франко, Михайло Драгоманов, Михайло Павлик. І сама вона повірила, що в боротьбі за волю рідного краю зможе прислужитися народові огнистим словом, співом.  Тому в її поезії та драматичних творах так багато місця відводиться образові митця, образові слова-меча.

         Літературна діяльність Лесі Українки   пожвавилася з середини 80-х років, коли Косачі переїхали до Києва, вона увійшла до літературного гуртка «Плеяда». Перша збірка її поезій «На крилах пісень» була надрукована у 1893 році, друга – «Думи і мрії» у 1899 році, третя збірка – «відгуки» в 1903 році. Після цього Леся Українка протягом десяти років написала понад сотню віршів, з яких половина за її життя не була надрукована..

         У другій половині 90-х років ХІХ століття  Леся Українка звертається до драматургії. Її перша драма – «Блакитна троянда» (1896р.)  з життя української інтелігенції. Де вона, широко використовуючи теми і образи світової літератури, розвинула новий жанр – драматичну поему. До найвизначніших творів Лесі Українки належать драми «камінний господар» (1912р.) і «Лісова пісня» (1911р.). «Лісова пісня» - вершина творчості великої поетеси. Головна героїня драми-феєрії Мавка – не тільки поетичний образ казкової істоти, а й філософське узагальнення всього прекрасного, вічно живого.

         По-різному складається письменницька, як і взагалі людська, доля. Лесина ж доля була незвичайна.

         Іншої такої жінки-письменниці немає у світі. Про її благородну саможертовність, хоча й трагічне, але велике і світле кохання.     На дорогах свого нелегкого мандрівного життя Леся Українка зустріла надзвичайну людину – Сергія Мержицького, людину освічену, ніжну. Дружба з Мержицьким принесла їй оптимізм, але водночас і відчай.

         Оптимізм, бо вона в цій дружбі знайшла підтвердження своїм мистецьким і суспільним поглядам. Відчай, бо бачила, що її хворого друга чекає трагічний кінець.

         «…Милий мій… Ні, не так, зовсім не так. Ти не мій, але ти такий милий моєму серцю. Любила тебе… Ні, не так, зовсім не так. Люблю тебе й нині. Як можна?.. Як можна вдавати байдужого, коли в душі вулкан кохання не згасає, а розпечена лава пристрасті сповнює кожну заглибину зболеної душі? А я можу. Можу бачити, чути тебе, розмовляти з тобою, відчувати твою присутність, залишаючись зовні байдужою. Ти поряд, але ти далеко… Ти високо , і ніколи не зможу я зрівнятися з тобою. Ти такий хороший… Птах кохання дарує мені свою пісню. Вона не має кінця. І нехай цей спів самотній, але він є. І більшого мені не треба.

         Ти живеш, і я поряд з тобою. Я так боюся, боюся за тебе. Єдине, чого прошу в тебе, - живи, будь ласка, живи. Єдине, чого прошу у Бога, - звільнити твій життєвий шлях від страждань. І більше мені не треба…

         Пишу листа тобі, але ти його не прочитаєш. Навіщо? Навіщо турбувати твою душу? Хоча я рада, бо маю дар – дар кохати. Не кожна жінка має сеє щастя. Якщо кохати – це щастя, то я – щаслива7 Так, я щаслива. Дякую тобі за це.»

         Тяжка недуга, туберкульоз легенів, прикувала  Сергія Мержицького  ліжка, і Леся їде до нього в Мінськ. «Все, все покину, до тебе полину, мій ти єдиний, зламаний квіте!».

         Вона вірила, що її приїзд поставить хворого на ноги. Та марно… Мержицького не стало. Він помер, як кажуть, на руках у Лесі.

         То був удар страшної сили. Поетеса шукала забуття і знаходила його в творчості. За одну ніч – ту страшну ніч смерті коханого, вона написала драматичну поему «Одержима».

         Леся Українка. Чарівно, чудово дзвенить це ім’я всюди.

         Леся Українка увібрала в себе геніальність і ліричність поета. Вона стала поетом боротьби і свободи. Її твори друкувалися всіма мовами світу.

         Самуїл Маршак, Михайло Ісаковський, Олександр Прокофьев переклали твори лесі Українки російською мовою, Маквала Мревлішвілі – грузинською, Вітаутас Бложе – литовською, Гарольд Раяметс – естонською, Сюзанна Дельту – румунською, Стоян Бакарджієв – болгарською.

         Життя Лесі Українки – це подвиг митця, один із тих подвигів, що підносять людину в очах сучасників, роблять її нетьмарною зіркою в очах нащадків.

         Лесю Українку вважали і вважають своєю вчителькою не лише Павло Тичина й Максим Рильський, Володимир Сосюра, Андрій Малишко, Олександр Довженко, Юрій Яновський, а також багато інших російських, білоруських, грузинських, вірменських та інших поетів, прозаїків і драматургів.