Щовесни коли тануть сніги
І на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.
З 9
березня по всій Україні проходять шевченкові дні з нагоди його дня народження.
День
народження і день смерті поета стоять поряд – 9-10 березня. А між цими двома
березневими днями - 47 років, із них 24 роки був у кріпацтві, 10 років мучився
в солдатській неволі на засланні й лише 13 років був вільною людиною.
9 березня 1814 року в селі моринці на Черкащині в сім’ї кріпака Григорія Шевченка серед морозної темної ночі блиснув на все село вогник – це народилася дитина. Для пана – нова кріпацька душа, а для України – великий поет, незламний кобзар. Батьки дали йому ім’я Тарас. Хлопчик ріс лагідною, чуйною та щирою дитиною. Найбільше він любив свою матінку.
Восьмирічного
Тараса батьки віддали до дяка «в науку». За найменшу провину дяк карав своїх
учнів різками.
Гірке
дитинство випало на долю Тараса. Коли йому було 9 років, радість і втіха
потьмарилися горем: померла мама, знесилена тяжкою працею на панщині. І почалося
страшне сирітське життя біля мачухи. Чужа недобра жінка дуже погано ставилася
до Тараса. Її дратували його мрійність, гаряча вдача. Коли Тарасові виповнилося
11 років, помер батько від злиднів та важкої роботи. Залишився хлопчик круглою сиротою.
Із
самого дитинства тарас прагнув знань. Навчився читати, писати, співати, а особлива
любов була до малювання. Усе, що бачив, хотів малювати. Довго терпів знущання
дячка Богорського, аби тільки вчитись.
Хлопець
дуже любив рідну природу. Часто сидів під деревом чи на березі річки,
рано-вранці чи увечері, і дивився як ростуть верби та берізки, чи слухав, як
пташки співають у гаю,бачив, як сонечко увечері сідає. А потім складав вірші.
Найвідоміша
книга Т.Шевченка – «Кобзар». Шевченків «Кобзар» - це Біблія українського
народу, це книга, якій судилося стати безсмертною. Народ, який має такого
поета, як Шевченко, і таку вічну книгу, як «Кобзар» - безсмертний. Поезії, що
входять до збірки, писалися на тернистих дорогах поетового життя: то в мандрах,
то в казематах, то при світлі білих ночей Півночі, то в пісках пустель. Хоча
більшість поезій написана поза межами рідного краю, у них яскраво оспівано образ
Дніпра, далеч українських степів. У цій книзі переплетена доля селянки-кріпачки
з долею всієї неньки-України, боротьба гайдамаків та козаків з боротьбою народу
за щастя й волю. Автор зібрав у ній кожну сльозинку, найменший стогін болю
кріпака. Духовну велич і красу народу він підніс на найвищу височінь, чим і
збагатив увесь світ.
Свого
часу, сам того не знаючи, Шевченко своєю поезією створив подвиг. Його поетичне
слово має чудодійну силу, воно любить і ненавидить, воно плаче і сміється, воно
радіє і сумує. А найкраще поетичне слово
– це те, яке стало піснею. Багато віршів Т.Г. Шевченка стали піснями. Композитори
різних країн світу написали музику на його вірші. А українські композитор
Микола Лисенко написав музику більше ніж на 100 творів Кобзаря.
Т.Г.
Шевченко був не лише поетом, а ще й талановитим художником. Він залишив нам у
спадок понад 1000 живописних творів. За свої малюнки Шевченко був нагороджений
трьома срібними медалями. Малював портрети, автопортрети, пейзажі, картини про
життя народу. Створював Тарас також ілюстрації до своїх власних творів.
Після закінчення Академії
мистецтв Шевченко працював художником в Археологічній комісії при університеті.
Коли Тарасові довелося бути на
засланні далеко від України, він з любов’ю
малював побут казахів, туркменів, життя бідних казахських дітей.
Наш Тарас Григорович був
художником, поетом, ще й великим учителем. У 1861 році вийшов друком його «Буквар
южноруський», повністю побудований за народними традиціями. Це була осання
прижиттєва книжка Т.Г.Шевченка, це посібник для навчання грамоти українською
мовою в недільних школах.
До «Букваря
южноруского» Т.Г.Шевченко вмістив приказки і прислів’я, улюблені народні думи «Маруся
Богуславка», «Олекса Попович».
Минуло
207 років від дня народження славного сина українського народу. Але й сьогодні
його слово живе поміж нас.
Немає коментарів:
Дописати коментар