ТЕАТР РІЗНИХ ЄПОХ

 

Кожен з нас  не раз дивився на сцену, очікуючи підняття завіси і відчуваючи приховане хвилювання. Завіса піднімається, відкриваючи сцену, на котрій з’являється особливе життя. Воно, це життя, неначе нам знайоме, але поступово ми помічаємо в ньому щось особливе. Мимоволі співпереживаєш горю і радості героїв вистави, стаючи ніби учасником події, що відбуваються…

Театром називають не тільки будинок, де відбуваються вистави –спектаклі.

         Театр – це особливий  вид мистецтва, як і музика, живопис, архітектура. Мистецтво театру передає якусь подію так, як це могло б відбуватися у житті. Театр, як дитяча гра, нагадує про щось, що справді відбулося або могло відбутися у житті. Тому про акторів кажуть: «вони грають».

         Театр зародився у Стародавній Греції спершу як урочисте свято, що завершувало збір винограду. З тих пір він сильно змінився, але завжди займав важливе місце у житті людини.

         Як же створюється це чаклунство – вистава?

         Письменник-драматург помічає в оточуючому житті щось нове і важливе, про що йому хочеться повідомити людям. Він пише п’єсу – трагедію, комедію або драму, де у формі розмов і вчинків людей передаються життєві події. П’єса, потрапляє до театру, там між акторами розподіляються ролі (тобто слова діючих у подіях осіб, персонажів).

         Потім починаються репетиції – підготовка до майбутньої вистави. Зусилля творців вистави об’єднує режисер

 У нього багато помічників: художник, за малюнками котрого роблять декорації, меблі, костюми; композитор, що творить музику для вистави; музиканти, що виконують цю музику; освітлювач, який освітлює сцену і створює світлові ефекти; гримери, перукарі. Костюмери та ін..

         Крім традиційних театрів – оперного (де ставлять оперні, опереткові і балетні спектаклі), драматичного (де ставляться комедії, трагедії та драми), лялькового (у якому ляльки, водимі людьми, займають місце живих акторів), - сьогодні існують і інші театри. Наприклад, театр естради, театр пісні, театр народного танцю, поетичний театр та інші.

Витоки сучасного тетра як мистецтва можна знайти ще в древніх мисливських і сільськогосподарських ігрищах, а також в масових народних обрядах.

         Найбільша історія виникнення та розвитку театру і театрального мистецтва вважалися Індія, Японія, Китай.

         Індія.

         Найбільш ранні зразки театру з'явилися в Індії до нашої ери, і там же було створено перше технічне керівництво по його змісту, Натьяшастра, приписуване Бхараті. Це всеосяжний звід настанов постановникам, акторам, драматургам і костюмерам.

         Японія.

         Незважаючи на умови манери виконання, в індійському театрі використовувалося певну кількість декорацій. Зразок безкомпромісної умовності дає японський театр НО (12-14 ст.): Дерев'яна сцена площею 1,7 кв. м., навіс на чотирьох опорах, довгий місток для виходу акторів і повна відсутність декорацій. Не такий сцені давалися (і до сих пір даються) вкрай стилізовані драми, в основному для досвідченої публіки. До початку XVII столітті з'являється інший рід драми - театр Кабукі. Більш демократичний за направленням, він використовував довгу вузьку ігровий майданчик з обертової сценою в центрі, численні, надзвичайно реалістичні декорації і завісу. Унікальною рисою театру Кабукі є ханаміті, тобто «Квіткова стежка» - вузький поміст, що простягнувся від задніх рядів до сцени.

         Китай.

         У китайським традиційному театрі, яка виник близько VIII ст. і мав трикутну форму з ціною, видатної в зал для глядачів, також панує умовність. Замість масок, прийнятих в театрі Но, тут використовується, як і в Кабукі, грим. Сценічна дія задається низкою стандартизованих рухів. Подібний формалізм спостерігається і в Японії; в Індії ж велика увага приділяється системі жестів.

         Давньогрецький театр.

         На противагу прямокутної дерев'яної сцені східного театру, в Афінах V ст. до н.е. (Коли зароджувалися трагедія і так звана древня атична комедія) відповідна споруда мала форму відкритої кам'яної споруди у вигляді «охрести» (центрального кола), обрамлена ярусами зорових рядів довжиною трохи більше півкола. Навпаки них розташовувалася вузька довгаста майданчик, обмежена ззаду будівлею, яке називалося скена (звідси «сцена») і використовувалося для переодягання акторів. Виходом з скени на сценічний майданчик служили двері в її передній стіні - велика центральна і дві бічні поменше. З боків майданчик обмежувався  прибудовами скени, параскеніями, звідки також могли виходити актори. До того ж дах скени давав можливість постановки і на верхньому ярусі. Подібний тип споруд став підсумком тривалої еволюції, яка почалася, мабуть, з дерев'яних будівель, і, в свою чергу, послугував  праобразом західноєвропейського театру. Як правило, роль декорації виконувала передня стіна скени, хоча, мабуть, уже за часів Софокла (495-406 до н.е.) іноді використовувалися і розфарбовані панелі (pinakes), якщо потрібно було показати, що події розгортаються, наприклад, на відкритій місцевості.

         Незважаючи на помітно менший внесок Стародавнього Риму в розвиток драматичного мистецтва, саме він передав грецькі театральні традиції більш пізніх епох. У стародавній аттику драма вийшла з релігійної церемонії і довго зберігала з нею тісний зв'язок; в Римі цей зв'язок повністю втрачається. Театральне дійство вироджується в звичайне розважальний захід. Літературна драма ніколи не знала того розквіту, який пережила в Афінах, і, врешті-решт, її витіснили гладіаторські бій і грубі, вульгарні видовища у виконанні мімів. Для своїх уявлень мімам не було потрібно споруд, необхідних для постановки трагедії або комедії. Їм цілком вистачало дерев'яного помосту і найпростішого фону. Єдине театральне нововведення стародавнього Риму - амфітеатр, пристосований як для грандіозних видовищ (як навмахия, коли арена затоплювалася і розігрувалися потішні морські бої), так і для імпровізованих мімічних фарсів, коли в центрі арени встановлювалися дерев'яні підмостки.

         Європейський театр.

         У Х ст. у церковній католицькій службі з'являються зачатки нового театру. Перші примітивні релігійні драми співалися або переказувалися на латині священиками в самій церкві.

         До XV ст. зрослий загальний інтерес до драматичних видовищ привів до появи перших професіоналів на сцені. Учасники перших невеликих труп були в більшості своїй бродячими акторами, іноді вони працювали і в приміщеннях - швидше за все, в харчевнях, - але в основному підвідкритим  небом, де і з'являється нехитра дощата сцена під. шатром (павільон), позаду якої завісою відділялося місце для переодягання.

         До 1770-х років актори користувались лиш обмеженою кількістю сучасних костюмів незалежно від історичного періоду, до якого ставилося дійство. Зображуючи римлян, вони користувалися умовним одягом, що поєднував звичні тоді бриджі з тогою (або тунікою); «Східні» персонажі, наприклад Отелло, разом з бриджами могли надіти щось на зразок халата, тюрбан, хутра тощо. Керувальники  деяких театрів намагалися привести сценічні костюми відповідно до зображуваної епохи, проте це стосувалося лише тільки  акторів-чоловіків, оскільки актриси навідріз відмовлялися одягатися у що-небудь, крім наймодніших нарядів сезону. У континентальній Європі XVIII століття видовищність і різноманітність декорацій були відмінною рисою оперних театрів, які стали культурним місцем модної публіки. Художники,  вловивши зростаючу суспільну зацікавленість до опери, почали енергійно освоювати цю нову форму драми, яка відкривала для них нові можливості. В зв’язку з цим починають виникати оперні театри.
         З 1948 року театри свівту офіційно обєднує, під егідою ЮНЕСКО Міжнародний інститут театру (МІТ), хоча звязок цей вельми слабкий і зводиться в основному до обміну інформацією про нові постановки.