ПОЕТЕСА З ГІР КАРПАТСЬКИХ

                                                                                                                                                                                                                           29 березня

140 років від дня народження

МАРІЙКИ ПІДГІРЯНКИ -

української поетеси, педагога.

В історії української літератури ще залишились «білі плями», не враховано внесок багатьох майстрів, зокрема такої відомої поетеси, як Марійка Підгірянка, наснаженої Карпатами поетеси, творчість якої значно відрізнялася від тодішніх тематичних і стильових канонів літератури для дітей своєю проблематикою, принципами характеротворення, манерою письма.

    Марійка Підгірянка народилася 29 березня 1881 року у селі Білі Ослави на Івано-Франківщині у сім'ї лісничого.

     Марія Омельянівна Ленерт (справжнє прізвище поетеси) облюбувала собі літературний псевдонім Марійки Підгірянки, з яким вона ввійшла у велику літературу. Облюбувала не випадково, бо народилася на мальовничому Прикарпатті, у сім’ї лісника. Любов до рідної природи, чарівного краю, колискових пісень і материнської мови пронесла поетеса через все своє життя. 

     Марійка була першою дитиною в багатодітній сім’ї, і батьки не змогли дати їй ґрунтовної освіти, - її здобув тільки брат Марійки. Проте дівчина вже з дитинства залюбки займалася самоосвітою, в цьому допомагав їй батько, який добре знав німецьку мову, біологію, математику, а дідусева бібліотека була справжнім «університетом» в її житті. Вона залюбки читала і від цього мала духовну насолоду. Може, тому вже в 13 років дівчинка сама пробує свої поетичні сили. Про це пізніше вона з гордістю зізнавалася: «Я самоук, несміле дитя Підгір’я. Списувала, що мені старі ліси розказували. Та не знаю, чи добре розуміла смерекову мову… а писала, бо чула душевну потребу…». Ця душевна потреба була кришталево чистою, як карпатські потічки, а мова була співучою, дзвінкою, як голос трембіти. 

     Другою таїною серця Підгірянки була нестримна любов до дітей – вона мріяла стати вчителькою. І ось в 1896 році перша сходинка до здійснення мрії – екстерном складає екзамени в Коломийській восьмикласній жіночій гімназії. Але то був тільки початок. Наполегливо готується Марійка до здачі екстерном екзамену у вчительській семінарії і складає його в 1900 році у Львові, отримавши право вчителювати. Марійка Підгірянка з душевним трепетом поринула в педагогічну працю, якій присвятила 40 років життя. Але ні на день не залишила вона пера: писала для дітей і про дітей – це була життєва потреба поетеси-педагога. 

     Пам’ятним був у житті Марійки 1904 рік, коли вона була делегатом з’їзду вчителів Галичини та Буковини. Тоді вона вперше побачила і почула голос Івана Франка, який виступав з промовою. Це ще сильніше збудило потяг поетеси до рідного слова. На з’їзді вона зустрілася із своїм майбутнім чоловіком Августином Домбровським – українським педагогом і культурно-освітнім діячем. 

     Підгірянка активно працювала на культурно-освітній ниві серед селян, несла в маси демократичні тенденції, за що була гнана і переслідувана урядом. Всі екзекуції над рідним народом переживала і Марійка. На світову війну мобілізували до австрійської армії чоловіка, а вона змушена разом з чотирма дітьми евакуюватися до Австрії в місто Вайнерн, де провела довгих 14 років. Щоб якось прожити з дітьми, Підгірянка мусила вчителювати, щодня долаючи 8 кілометрів до школи, панічно боячись втратити роботу, а отже, і шматок хліба для дітей. Єдина думка не полишала її – швидше повернутися в Україну. І тільки в липні 1929 року зажевріло перед очима Марійки Підгірянки українське небо, мила і рідна Галичина.

     В особі Підгірянки щасливо поєднувався талант педагога і поетеси, і важко їх десь розмежувати, бо то було монолітне поєднання. Один із перших віршів «Ой не нам в кайданах ходити» (1901) засвідчив чітку громадянську позицію – вірно служити інтересам народу. Пізніше композитор І. Кішакевич написав музику. Перша збірка «Відгуки душі» (1903) була схвально зустрінута критиком В.Щуратом, її благословив І. Франко.

     Марійка Підгірянка ніколи не прагнула до визнання свого таланту, багато її творів розкидані в періодиці, тому не все ще зібране і оприлюднене. Деякі твори були під офіційною забороною, бо шельмування української культури та літератури і її діячів не обминуло і Марійку Підгірянку. Їй дорікали за недостатність освіти, що вона не там друкувалась, а діапазон її творчості носить «місцевий» характер. Абсурдність цих звинувачень очевидна, адже поетеса добре володіла 5 мовами: польською, німецькою, чеською, французькою, словацькою: розуміла ще 3 мови: грецьку, латинську, італійську. Це була справді високоосвічена, чесна, скромна і стримана людина. Її перу належать переклади Р. Тагора, Д. Дефо, Й. Кожеішека, Я. Паразінської та ін..

     У літературознавстві вже усталилося, що Підгірянка писала про дітей, для дітей і про природу Карпат. Насправді діапазон її творчості значно ширший. Крім віршів, перекладів, вона написала і ліричні твори – поему «Мати -страдниця», «Князь Лаборець», «Будителеві Закарпатської Русі Олександрові Духновичеві», ряд педагогічних та літературно-критичних статей.

    Більшість творів поетеса писала для дітей і про дітей.

    Основні мотиви її віршів-мрій про краще майбутнє народу, оспівування краси рідного краю, природи Карпат.

    На схилі літ Марійка Підгірянка багато писала для внуків. Вона складала для них лічилки, загадки, вірші, а підписувалася "бабця Капця".

    Віриться, що наступить час, коли призабута і розгублена спадщина Марійки Підгірянки т новими виданнями її творів, бо без них наша духовна скарбниця залишиться збідненою.

    18 травня 1963 року яскрава зоря Марійки Підгірянки згасла. Її провели в останню путь на Личаківський цвинтар, що у Львові.