Чорнобиль - скорбота пам'яті людської

Сьогодні ми згадаємо знову,

І пам'ять нашу повернемо назад.

Згадаємо тих, хто тридцять два роки тому

Поклав  життя і вистраждав за нас.

Сьогодні ми ще раз згадаємо про ті страшні дні ядерної катастрофи, щоб пом’янути людей, які віддали своє життя у страшній пожежі за наше яскраве майбутнє, і щоб ми пам’ятали, що атом є не тільки мирним, але смертоносним,  «тихою і лагідною підступною смертю».

Чорною плямою на нашій блакитній планеті стала трагедія Чорнобиля.

Чорнобиль… Це мука і трагедія, це подвиг та безсилля, це пам'ять, це наш нестерпний біль.

Було собі в Україні місто Чорнобиль. Затишне красиве. Та біля нього побудували атомну станцію. І недогледіли її. Погано збудували. Погано й пильнували. Сталася аварія на атомній станції. Багато земель України стали брудні. На них не можна сіяти, пасти худобу. Чорнобиль – тепер велика рана України.

Чорнобиль походить від назви гіркого полину чорно-билки. Спочатку так іменувалося давнє поселення, потім  - місто, а згодом – і атомна електростанція.

Та мирну весняну ніч на берегах Прип’яті  люди ніколи не забудуть. Вона була такою тихою, такою теплою і ласкавою. Саме в цю ніч, з 25 на 26 квітня 1986 року, відлік часу став далеко не мирним, а бойовим і аварійним.

На четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС сталася найбільша катастрофа сторіччя. Це була трагедія не тільки для України, а й для всього людства.

Країна ще нічого не знала. Довгі тривожні дні, правду придушили муром мовчання. Ще скільки часу буде потрібно, щоб реально осмислити те, що трапилося. А смерть уже відкрила свій чорний рахунок і забрала найкращих.

За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора за тривогою прибули пожежні охорони станції на чолі з начальником варти Володимиром Правиком. Потім прибуло підкріплення з міста Прип’яті на чолі з лейтенантом Віктором Дибенком. Вступивши в полум’я смертельної небезпеки, яким дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи сил і життя, виконали присягу на вірність народові України.

Найпершим, у кого зупинилося на мить вибуху серце, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчку. За ним незабаром помер на посту його друг Володимир Михайлович Каменюк. Його, опаленого та опроміненого, винесли на руках пожежники і поховали на першому сільському кладовищі.

Валерія Івановича так і не знайшли… Четвертий блок став для нього і могилою, і пам’яттю. Можливо, на тій бетонній стіні колись напишуть, що не реактор там похований, а він, Валерій Ходемчук.

А вогонь все лютував, не затихав. Відкритий реактор, а зверху над його смертельним радіаційним диханням, на величезній висоті маячіли маленькі фігури, в полум’ї тріскотів дах машинної зали. Навколо, разом з вогнем, клубочився їдкий дим, киплячий бітум пропалював черевики і в’їдався у шкіру. Пожежників Чорнобиля було 28. Вони першими прийняли найжорстокіший удар на четвертому блоці станці. Ніхто із них не здригнувся, не відступив перед обличчям неймовірної небезпеки.

На підмосковному кладовищі на скромних плитах довічно викарбувано імена Володимира Правика, Миколи Ващука, Василя Ігнатенко, Віктора Дибенка, Миколи Титенок, Володимира Тищури – перших, хто собою закрив вогонь.

До п’ятої години ранку пожежу було ліквідовано. Подув легенький вітерець, і величезний стовп диму, пилюки, в якому був йод-131, цезій-134, -137, стронцій-90, плутоній-239, плутоній-240. Все це підірвалося від реактора і посунув територією України, Білорусії та Росії, сіючи смертоносну радіацію. Радіоактивного азбруднення зазнало майже 50 % території України.

Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. У результаті аварії  стався викид величезної кількості радіоактивних речовин з активної зони реактора, що радіоактивною хмарою пронеслись на великі відстані. У життя  мільйонів людей увійшли слова «радіація», «зона», «ліквідатор», «відселення».

А на квітучій українській землі з’явилися порожні міста і села, мертвий ліс, до якого не можна наближатися, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.

Минають роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не полишає людей, пов’язаних зі скорботним часом ядерного апокаліпсису. Чорнобильська біда надовго залишиться в нашій пам’яті. Ще довго ми відчуватимемо на собі її наслідки, тривалий час чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров’ям, життям.