Запалимо поминальні свічі

Через тиждень після Великодня відбуваються поминки за померлими. Весь тиждень називали «поминальним». Найчастіше до могил  приходили в понеділок. Називали його «поминальний понеділок», «красна гірка», або «гробки», «могилки» та «бабський великдень».

         За церковною традицією друга неділя після Великодня називається Антипаскою (від грецького «замість Пасхи» - друга, нова Пасха). Вона має ще назву Фомоної (Томиної) неділі. Томина неділя (Проводи) – це Великдень для померлих. «через своє воскресіння Спаситель дає нам упевненість, що наші предки не зникли з буття, а існують у потойбічному світі. Не потребуючи від нас нічого матеріального, вони чекають на наші за них молитви» - кажуть церковнослужителі. І наголошують, що для Бога немає різниці між живими та мертвими. Апостол Павло пише при тих, що відійшли, як про спочилих, тобто заснулих. Тим самим нагадує, що смерть для християн – це лише тимчасова розлука, до загального воскресіння, яке має відбутися напередодні другого пришестя Спасителя. Померлі воскреснуть тоді, коли до них повернуться їхні душі. На кладовищі ж їх немає. Там є могила, хрест, але душі перебувають в іншому місці: вони з Богом, і тільки через Нього можливий наш із ним зв'язок.

         У Томину неділю вперше проводять загальну молитву за всіх померлих. І читають уривок з Євангелія про апостола Тому, який не вірив у воскресіння Христа доти, доки на власні очі не побачив рани на ногах і руках Спасителя.

         На кладовищі священик править цього дня загальну панахиду. Далі кожен рід запрошує на могилки своїх предків, щоб відслужити там короткі молебні-панахиди. Перед цим могилки обкурюють ладаном.

         На могилах родичів у цей день влаштовують трепезни. Є звичаї тричі катати по могилі крашанки, малюючи незримий хрест. На кожній могилі залишають дві крашанки, спеціально випечене печиво, цукерки, запалюють свічку.

         Стосовно назви «красна гірка». Здавна гірка мала символічне значення. Зверніть увагу: майже всі стародавні міста побудовані на горах. Гори здавна були місцями язичницьких богослужінь і судів для народів Європи, часто ставали місцями поховання померлих. Зверніть увагу: у нашого народу теж є урочиста традиція насипання гори над померлою людиною. Загалом, майже в усіх слов’ян є традиція святкування Красної гірки.

         Від цього дня починався весняно-літній сезон весілля. Красний – значить весняний, позитивний, радісний. Крім того, червоний колір асоціюється з кров’ю та очисною силою вогню й сонця.

          Красна гірка має ще одну назву – свято Ляля. Ляля передбачає водіння хороводу на честь Лада й Лади. Лада – це слов’янська Венера, язичницька богиня краси й кохання. Крім того, до її обов’язків уходило слідкування за гармонійним співіснуванням подружжя, стосунками матері-годувальниці й дитини. Така або подібна богиня є в міфологічних системах різних народів. Щодо того, хто такий Ладо, думки дослідників розходяться: одні вважають, що це чоловік Лади, інші – що Лада й Ладо  - це одна істота. У будь-якому разі це божество радості та згоди, яке, безперечно, заслуговує на свято на свою честь.

Дівчата обирають з-поміж себе  найдостойнішу, найвродливішу дівчину – Лелю, святково вбирають її, садять на почесне місце та кладуть поруч частування. Потім навколо обраної Лелі водять хороводи, супроводжуючи її співами. Пізніше до співі та ігор приєднуються й хлопці. І в цьому разі додаються ігри з поцілунками, замовляннями, «не пусканнями» та інше.