У лютому 1917 року в Росії відбулася подія, яка змінила хід історії. У Росії до влади прийшли більшовики. На революційній хвилі відновилися спроби національного й державного відродження України. У березні 1917 року в Києві було створено Центральну раду. Очолив її відомий український історик Михайло Грушевський. 

     У результаті державного перевороту у квітні 1918 року до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський. Цей державний діяч опікувався питаннями українських збройних сил, дипломатичних зв'язків з іншими державами, зміцнення місцевої влади. Багато зусиль гетьман доклав задля розвитку національнаної науки та освіти. Але достатньої підтримки Скоропадський не отримав, тому в грудні 1918 року змушений був піти з Києва разом із німецькими військами. 

   22 січня 1918 року було проголошено Четвертий Універсал першого українського уряду. У ньому Україна проголошувала самостійною державою - Українською Народною Республікою.

    Після гетьмана Скоропадського державу очолила Директорія - наступний український уряд. На чолі Директорії стали Володимир Винниченкор та Симон Петлюра, діячі одного з попередніх урядів - Центральної Ради. Правляння цього уряду також не було тривалим, оскільки його члени не могли дійти згоди.

    Отже, у 1018-1919 роках, після революційних подій у Росії, на теренах нашої держави точилася громадянська війна. Весь народ був розділений за політичними інтересами, за якими зазвичай стояло просте прагнення до спокійного та заможного життя. Спокійно вирішити проблему не вдалося - сварилися родичі, зі зброєю виступали один  проти одного колись найближчі людщи. Хтось поділяв методи боротьби більшовиків, хтось був категорично проти, а тому виступав на протилежному боці. Анархісти діяли здебільшого самостійно, інколи підтримуючи то більшорвиків, то їхніх супротивників.

   Це були криваві часи для України. До всіх бід додалися ще й наступи ворогів, які прагнули реалізувати власні загарбницькі наміри на території нашої держави. І більшовицька Росія, і Польща прагнули загарбати величезні й багаті землі України.

   Поки криваві події відбувалися на Лівобережжі, на правобережжі, у львові, 13 листопада 1018 року проголосили утворення ЗУНР (Західноукраїнської Народної Республіки). Церемонія обєднання УНР та ЗУНР  відбулася з дотриманням усіх належних урочистостей 22 січня 1919 року. При цьому ЗУНР, увійшовши до складу УНР на правах федерації, зберегла власну адміністрацію, уряд, армію, право на вирішення зовнішньополітичних питань. Дипломатичні представницьва ЗУНР були в багатьох країнах Європи, зокрема в Німеччині, Австро-Угорщині та навіть у Ватикані. 

      Остаточне ухвалення АКТУ злуки планувалося на засіданні першого українського парламенту, але історія розпорядилася так, що цей парламент так ніколи й  не було скликано. До того часу УНР вже припинила своє існування. Уже за два тижні після проголошення Акту злуки уряд нашої держави  (на той момент Директорія під натиском Червоної Армії був змушений залишити спочатку столицю - Київ - і територію України. 

      Отже, соборність була надзвичайно важливою, певною мірою символічною, оскільки обєднання українських земель було давньою заповітною мрією нашого народу.

   Зараз, оцінюючи події минулих часів загалом і Акт злуки українсььких земель, зокрема, дослідники схиляються до думки, що, незважаючи на те, що цей Акт мав певною мірою формальний характер, усе ж таки він відіграв надзвичайно важливу роль, на кілька подальших десятиліть визначивши розвиток і формування політичних сил в Україні. Він також вплинув на національне самоусвідомлення українців, виконав об'єднавчу в духовному плані місію. Це був перший за останні років шістсот рішучий крок нашого народу до об'єднання.

   На думку дослідників-істориків, наша сучасна прекрасна Україна успадкувала демократичні традиції та державну символіку об'єднаної Української Народної Республіки. Але ця визначна дата, яка ніколи не випускала з уваги українськими політиками, тільки протягом останніх кількох років відзначається на державному рівні. 

    Носіями ідеї соборності України традиційно вважаються члени Кирило-Мефодіївського братства. До цього братства належав найвідоміший український поет Тарас Григорович Шевченко. Багато зусиль у ції роботі доклали діячі "Руської трійці" на чолі з Маркіяном Шашкевичем, а також інші талановиті українські діячі, зокрема Михайло Драгоманом, Михайло грушевський, Іван Франко та інші.

   Ідею соборності було визнано як одну з найважливіших задач у процесі українського державотворення наприкінці ХІХ століття - на початку ХХ століття. Зробили це Микола Міхновський та Юліан бачинський. І тільки згодом цю ідею взяли на озброєння політичні і культурні діячі, спочатку Західної України, а потім Східної.

   Для жителів сучасної України цей день є важливим національним святом, його святкування супроводжується урочистостями на державному рівні.