Новий рік

   Це одне з найбільш таємничих, урочистих і "родинних" свят, яке обіцяє здійснення мрій кожному хто вірить у чудеса.  Очікують дива не тільки діти, але й дорослі, навіть якщо вони зовні серйозні не подають виду.

    За стародавньою легендою, Дід Мороз мешкає далеко на півночі Європи, у Фінляндії. Звичайний транспорт Діда мОроза - запряєені в сани олені.  Роздавати новорічні подарунки він починає з Лапландії. Легенда дуже красиво описує Лапландію: води там покриті срібним льодом, а ана небі замість сонця - прекрасні зорі. Проте це тільки одна з легенд. А ось трішки історії.

     На думку дослідників, справжній Дід Мороз мешкав на березі Середземного моря. Наприкінці ІІІ сторіччя в Лікінії, біля кордону із сучасною Туреччиною, жив парубок на ім'я Ніколаус. Він мав духовне звання й був шанованим людьми за доброту, прагнення допомогти бідним і знедоленим. Саме за ці заслуги його  і вважають святим. Цей святий не тільки намагався зарадити біді ближнього, але й знаходив і повертав додому викрадених дітей. Похований Ніколаус у соборному храмі в місті Мірра, що в Італії. Місцеві жителі до сьогодні вшановують останки цього святого. 

    Коли європейські переселенці оселилися в Америці, вони принесли на континент і свої традиції, дегенди, перекази і серед них - традицію вшанування святого Ніколауса. А Санта Клаус - не що інше як святий Ніколаус (пригадайте наше свято святого Миколи, що припадає на 19 грудня). А  в 1822 році в Америці було видано книгу "Прихід святого Миколи". Автор Клеменс Мур розповідає про надзвичайну й таємничу зустріч хлопчика та святого Миколи напередодні Різдва. дослідники схильні вважати  саме цей рік - рік виходу книги у світ - роком народження Діда Мороза. Зараз Дід Мороз має дуже багато імен, зокрема узбецький Дід Мороз - Кербобо, якутський -Дід Дил, алтайський - Соок-Таадак, калмицький - Зул,

фінський - Йоулупкі, італійський - Бобо Натале, німецький - Вайнахтсман, казахський - Колотун Ага, кртиський - святий Василь, датський - Юлетомте, румунський - Мош Даріле тощо.

   Деякі Діди Моризи мають помічників. Наш - Снігуронську, австрійський - Крампуса, якутський - дівчинку Харчаану, бельгійський - Чорного Пірата, а фінський Йоулупкі з'являється до дітлахів у супроводі симпатичних гномиків.

   Виглядати Дід Мороз може теж по різному, і залежить це не тільки від погодних умов кожної конкретної країни. Наприклад, польський святий Микола схожий на єпископа - має червоне вбрання й мирту на голові. Російський Дід Мороз одягнений  у довгу шубу блакитного кольору, підперезану червоним поясом. У руках дідусь обов'язково має прикрашену палицю. Француз одягнений у куртку червоного кольору, облямовану білим хутром, червоні штани й гостроверху шапинку. Фінський Йоулупкі має довге волосся, одягнений у червоне та має високу конусоподібну шапку, яку можна помітити ще здалеку. Швейцарці мають аж двох Дідів  Морозів: один - зігнутий дідуган із величезним носом. Ім'я його - Юлтомтен. Другий - карлик Юлніссааар. Іспанський Олентцеро одягнений у національний одяг, до того ж завжди має при собі пляшку доброго вина. Монгольський Дід Мороз схо жий на пастуха: на ньому волохата шуба та велика лисяча шапка, біля пояса - табакерка, кремінь. У руках він тримає кнут. Діти Німеччини, Польщі й Голландії переконані, що в приготовлених для святкових подарунків шкарпетках обов'язково треба залишити трохи сіна або якийсь овоч - для втомленого дідового скакуна.

    Отже, новорічне свято бере свій початок ще з часів найдавніших народів-землеробів. Ці народи вшановували культ сонця, оскільки саме від нього залежав найбільшою мірою врожай. У найкоротший день первісні люди, напевно, лякались, що сонце  може зникнути назавжди - "померти", і тому вони запалювали вогнища, факели,  вірячи в те, що таким чином додають сонцю сил для відродження.

   Неможливо визначити, який народ почав святкувати зустріч нового року першим, оскільки цей день святкується всіма народами нашої планети з давніх часів. Але до кожного народу Новий рік приходить "у свій час", відповідно до традицій, звичаїв, легенд цьогго народу, пов'язаних із місцес проживання, історичною долею.... Але все таки палльму першості у справі святкування Нового року деякі вчені віддають китайцям, які свого часу започаткували традицію привітання одне одного святковими листівками. Первинні листвіки містили лише ім'я того, хто їх вручав, на них не було ні перивітань, ні побажань. До речі, самій святковій листівці вже понад тисячу років.