Щоб не плакать, я сміялась

   25 лютого 1871 року у Новоград-Волинському в родині юриста Петра та письменниці Ольги Косачів народилась дівчинка. Назвали її красивим ім'ям - Леся

     Від неньки  вона успадкувала вроду і ніжність, від батька - лагідну вдачу та вольовий характер.

   Росла вона  серед квітучої природи. Часто з дітьми бігала до лісу по ягоди. І доки малеча ганялася за зайцями, Леся плела віночки з квітів жита. Особливо любила волошки. А ще годинами могла грати в одну й ту ж гру.

   Сестра її тітки Лідія Драгоманова згадувала: "Цілий день бігаємо по усіх усюдах і ціле літо граємо Іліаду й  Одисея. Леся завжди була Андромахою - втіленням доброчинности і милосердя...".

   Одного разу  з полювання привезли меленьке дике козеня. Леся взялась його доглядати. Пестила його, годувала. Незабаром воно бігало за нею, як цуценятко.

   А читати Леся навчилася в чотири рочки. Перша в її житті книжка: "Розмова про земні сили".

   У шість  - вміла писати. Її перший лист до родини Драгоманових. А ще любила шити, вишивати, співати, танцювати.

   Подорослішала відразу у 9 літ, коли за революційну діяльність заарештували її улюблену тітоньку.  Леся на цю подію відгукнулася першим віршем "Надія", де  на весь світ дитячим серцем заговорила про любов до рідної України.

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Погрянути ще рас на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки...

Ні долі, ні волі у мене нема,

зосталася тільки надія одна.

      Леся була  веселою і слухняною дитиною. А що вже "козака" танцювати з братом Михайликом любила.

      Проте взимку на Водохреща вона застудилася.  І почалась її боротьба з недугом. Довелося покинути свій край і жити в Криму, Грузії, Італії, Єгипті.

   Освіту отримала вдома. Уже  в юні роки володіла кількома мовами.

   У 13 написала вірш "Конвалія" під псевдонімом "Леся Українка".

Росла в гаю конвалія

Під дубом високим,

Захищаласі від негоди

Під віттям широким.

Та недовго навтішалась

Конвалія біла, -

І їй  рука чоловіча

Віку вкоротила.

Ой  понесли конвалію

у високу залу,

Понесла її з собою

Панночка до балу.

Ой на балі веселая

Музиченька грає, 

Конвалії та музика

Бідне серце крає.

То ж панночка в веселому

Вальсі закрутилась,

А в конвалії головка

Пов'яла, схилилась.

Промовила конвалія: 

"прощай, гаю милий!

І ти, дубе мій високий,

Друже мій єдиний!"

та й замовкла. Байдужою

Панночка рукою

Тую квіточку зів'ялу

Кинула додолу...

Може. й тобі, моя панно,

Колись доведеться

Згадать тую конвалію,

Як щастя минеться.

Недовго й ти моя панно,

Будеш утішатись

Та по балах у веселих

Таночках звиватись.

Може, колись оцей милий,

Що так любить дуже, -

Тебе, квіточку зів'ялу,

Залишить байдуже!..

       Відтоді пішли в світ її поезії.

      1893 року виходить збірка "На крилах пісень", "Думи мої", "Отзвуки" - просякнуті ідеєю боротьби, а тому не були видані в царській Росії , а з'явились у Львові.  В циклі "Невільничі пісні", "пісні про волю" вона продовжує тему шевченківських віршів. Різнобічність поетичних  форм і образів, історичні мотиви, тонкість і глибина почуттів - все це не просто привертає увагу читача, а захоплює талантом поетеси.  А драми і поеми. Написані в основному на основі міфологічних сюжетів, вони зберегли вірність реальним подіям. Поеми "Одержима", "Вавілонський полон",  драматичний етюд "на полі крові", "Лісова пісня", "Давня казка"...
   А скільки перекладів творів Гомера, В.Гюго, Дж.Байрона, Ф.Шіллера, А.міцкевича, Г.Гейне здійснила ця мужня донька України.
   І її твори сьогодні перекладені майже на всі мови світу. Вустами своєї доньки до нас говорить сама Україна: 
Ні! Я жива, я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає!
   Так, Леся живе серед нас. Вона вчить нас "співати серед лиха пісень", любити Україну, рідний край. І цінувати  волю.