РОБЕРТУ ЕЛЬВОРТІ - 170

27 березня минає 170 років

від дня народження Роберта Ельворті, інженера-конструктора, який заснував 

завод "Червона зірка"

  
Роберт Пірс Ельворті - англійський підприємець, один із засновників акціонерного товариства "Ельворті Роберт і Томас" , одного з найбільших у 1908-1917 роках виробництв сільськогосподарської техніки у м. Єлисаветграді (зараз ВАТ "Червона зірка")

   

Роберт Пірс Ельворті народився 28 березня 1846 року у великій родині дрібного фермера Едварда Ельворті. Роберт був старшим синомммммммм. Родина мешкала біля невеличкого містечка Вівеліском у граістві Сомерсет. У 1865 році роберт проходить трирічне навчання у Бостоні (графство Лінкольн) у фірмі "Таксфорда та синів", де отримує інженерну освіту. Після закінчення навчання двадцятирічний Роберт Ельворті вирушив до Північної Америки, де щойно закінчилася громадянська війна. Починався його шлях з Пенсільванії, невеликого містечка Лебанон, потім вільямспорт, де він виготовляв інструменти для лісозаготівлі. Згодом він переїздить до Шембурга у цьому ж таки штаті. Там Роберт виготовляє інструменти для буріння нафтових свердловин. Потім він змінює напрям своєї трулової діяльності і полринає у сферу промислового будівництва. Роберт став успішним молодим інженером у Балтиморській мостобудівній компанії. Він брав участь у зведенні моста Сент-Чарлз через річку Міссурі біля міста Сент-Луїс. Його було відкрито в 1871 році і це була одна з найбільших подібних споруд того часу в США.

   Томас Ельворті  у своїх листах до брата писав про великі перспективи розвитку сільськогосподарської галузі в Східній Європі. Він запросив Роберта приєднатись до його бізнесу з продажу сільськогосподарської техніки. Брат прийняв запрошення й невдовзі переїхав до Томаса в Румунію, де вони залишилися не довго. Брати Ельворті подорожували на півдні Росії. Спочатку Чернівці, потім Харків, нарешті зупинилися в Єлисаветграді, який на той час був невеликим повітовим містечком Херсонської губернії. Їхній вибір виявився деже вдалим для заснування бізнесу.

   В 1872 році помер їхній батько Едвард Ельворті. Брати повернулися на батьківщину, щоб залагодити родинні справи. А вже  в 1874 році Роберт і Томас Ельворті заснували в Єлисаветграді своє підприємство під назвою "Р. і Т.Ельворті, виробники та імпортери сільськогосподарських машин", яким володіли в рівних частках. Роберт був конструктором фірми, Томас - мененджером. Підприємство стало досить успішне, продукція корисувалася величезним попитом не тільки в Росії, а і в інших країнах, зростало виробництво, відкривалися нові філії. Фірма мала свої представництва у 52-х містах Російської імперії, контори були в Лондоні та Нью-Йорку. Про якість продукції свідчать призи та медалі різних міжнародних виставок. В 1907 році фірма трансформується в акціонерне товариство. 

    В 1887 році Роберт Ельворті тимчасово виїздить до Англії, де одружується зі своєю кузиногю Мері пірс. Подружжя повертається до Єлисаветграда, де вже почалося будівництво сімейного особняка. Перша дитина у них народилася в Єлисавтграді в 1888 році. Дівчинку назвали Люба ( в англ. варіанті - Емі Мері). Та через рік вона померла від дифтерії. Любу поховали в міській церкві, яка згодом була зруйнована. Потім у них народилися Едвард Пірс (1890-1915), Томас (1821-1917), Хелен Мері (1894-1976), Вільям Ральф (1896-1989) і Хільда Маргарет(1898-1984).

    В 1891 році помер брат Томас. Він не мав нащадків, був не одружений, тому частина його бізнесу була поділена серед кузенів, що були в Англії. Таким було рішення Роберта. Деякі з них приїжджали в Єлисаветград і працювали на заводі.

    Робер Ельворті був щедрим меценатои і багато коштів виділяв для розвитку Єлисаветграда. За його гроші будувалася школа (зараз №3), він допомагав прокладати трамвайну гілку, фінансував театр, лікарні, будував житло своїм робітникакм  (район Новомиколаїви). На заводі була створена лікарняна каса, споживча каса, пенсійний фонд та футбольний клуб. В Англії в окрузі Еймос Роберт Ельворті побудував житло для літнього відпочинку сім'ї, яке назвав "Масандра" на честь кримського палацу. Потім цей будинок Ельворті продав за умови, що там буде будинок для людей похилого віку. Там і досі знаходиться будинок для престарілих. У 1904 р Роберт придбав будинок у Хендоні, північний Лондон, де і буда розміщена резиденція сім'ї Ельворті.

   Востаннє  Роберт Ельворті приїздив до Єлисаветграда в 1913 році, на півроку, після цього остаточно повернувся до Англії. Керували підприємством в Єлисаветграді його довірені особи. Під час першої світової війни двоє старших синів загинули. Після цих трагічних подій, за проханням батька, його сина Вільяма Ральфа, було демобілізовано. він мав повернутися в Росію і очолити сімейний бізнес. Але цього не сталося, через громадянську війну. після війни він керував Лондонським відділенням фірми.

    Більшовицький уряд націоналізував фірми Ельворті, припинив виробництво. Роберт Ельворті висунув майнові претензії до радянського уряду через британське Міністерство  іноземних справ, проте вони не були задоволені. Навіть після націоналізації без будь-якої компенсації Роберт Ельворті продовжував дбати про працівників заводу. Він звертався до уряду щодо пенсійних виплат робітникам.

   Після війни Роберт Ельворті не займався бізнесом до 1925 року, коли на запрошення Ф.Майша, інженера й колишнього керівника акціонерного товариства виїхав до Словенії в містечко Мерібор як консультант. Там він захворів на інфлюенцу, що ускладнилася запаленням легенів і помер 1 квітня 1925 року. Його тіло перевезли до Лондона й 15 квітня поховали на цвинтарі церкви св. Марії в Хендоні. Там же в 1948 році була похована його дружина Мері Ельворті, їм встановлено спільний надгробок.

   До 1992 року нащадки Ельворті не мали змоги відвідати Кіровоград (Єлисаветград), насамперед завод "Червону зірку" (АТ братів Ельворті). У серпні 1992 року онук Роберта Ельворті, син Хільди Маргарет Кларксон Вебб-Майкл з сім'єю вперше приїхав до Кіровограда. Відтоді вони підтримують тісні звязки з громадскістю міста. нащадки Роберта Ельворті ведуть благодійницьку діяльність, вони заснували стипендію на навчання кіровоградських школярів у Британії.