КЛАСИК УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИКИ

   22 БЕРЕЗНЯ

175 років від дня народження

МИКОЛИ  ВІТАЛІЙОВИЧА ЛИСЕНКА

українського композитора,

піаніста, педагога, 

хорового диригента

 Коріння роду Лисенків сягає глибин української історії й документується з XVII століття. В одному з документів згадується Яків Лисенко, який жив у першій половині XVII століття і брав активну участь у визвольній війні 1648-1654 років під проводом Богдана Хмельницького. Син Якова Іван відомий як визначний військовий і політичний діяч другої половини XVII століття, був чернігівським, пізніше переяславським полковником, а з часом наказним гетьманом. У 1695 році він брав участь в Азовських походах Петра І.

    Батько Миколи Лисенка  був полковником Орденського кірасирського полку і високоосвіченою людиною. Свого часу він був зв’язаний з декабристським рухом 1825 року. Мати композитора Ольга Єреміївна Луценко  походила з полтавського поміщицького роду, мала блискучу освіту й розмовляла з домашніми майже виключно французькою мовою. Виховання хлопчика велося на аристократичний лад. Першим його вчителем був відомий російський поет А.Фет, який і навчив його російській мові. А поруч із цим рафінованим вихованням двоюрідні дід і бабуся хлопчика Микола і Марія Булюбаші, які не мали власних дітей  і всією душею тяжіли до внука, прищепили йому любов до українського побуту, рідної мови, пісень, казок.

     Уже в п’ятирічному віці М.Лисенко виявив музичні здібності. Це помітила його мати, яка чудово грала на роялі, й почала займатися з ним музикою. Маленький Микола міг годинами просиджувати біля фортепіано й підбирати мелодії. Після домашнього виховання М.Лисенко навчався в Києві, спочатку в пансіоні Вейля, потім у пансіоні Гедуена, в якому готували дітей до гімназії. У 1855 році Миколу віддали у Другу харківську гімназію. Там він продовжував приватно займатися музикою. У 1859 році разом із двоюрідним братом Михайлом Старицьким він вступає на природничо-науковий факультет Харківського університету. Через два роки брати переводяться до Київського університету. На той час цей навчальний заклад став одним із осередків пробудження прогресивної суспільної думки. Студент М. Лисенко остаточно захопився ідеєю служіння Україні , її культурі. Він почав розмовляти тільки українською мовою і вимагав цього від інших.

      У 1864 році Микола Лисенко закінчив фізико-математичний факультет, а в травні 1865 року отримав ступінь кандидата природничих наук. І все-таки головною метою його життя стала музика. Він вивчав опери Глинки, Драгомижського, знайомився з музикою Шумана і Вагнера . перші його композиторські спроби відносяться до 60-х років ХІХ століття. З цього часу він починає записувати й гармонізувати народні пісні і часто мандрує з товаришами по селах. Після нетривалої служби М.Лисенко вирішує отримати музичну освіту і вступає до Лейпцизької консерваторії. У 1868 році з друку виходить перший випуск обробок українських пісень для голосу з фортепіано. Окрім практичного призначення, ці обробки мали велику науково-етнографічну цінність. У цьому ж році М.Лисенко на замовлення діячів із західної України до річниці з дня смерті Т.Шевченка написав музику до «Заповіту». Цей твір розпочав цикл під назвою «музика до Кобзаря». Під час навчання в Лейпцизькій консерваторії він написав частину майбутньої сюїти на тими українських пісень для фортепіано, симфонічну увертюру на тему української народної пісні «Ой запив козак, запив», першу частину симфонії («Юнацька»), квартет і тріо для струнних. Після закінчення Лейпцизької консерваторії композитор живе в Києві. У 1872 році було засновано любительське хорове товариство, при якому існував хор. Його керівником був М. Лисенко. Тоді ж ними були написані оперети «Чорноморці» й         «Різдвяна ніч». Це був початок українського музичного театру. Через рік була видана перша музикознавча робота М. Лисенка про український музичний фольклор «Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм» . У той же період Микола Лисенко пише багато фортепіанних творів, а також симфонічну поему «Козак Шумка». Але композитор прагне більшого. Він вирішує вдосконалювати свою композиторську майстерність і вступає до петербурзької консерваторії в клас М.Римського-Корсакова.

   У Петербурзі Микола Лисенко подружився з композиторами «Могучей кучки», виступав із концертами, у яких виконувалися як українські пісні, так і власні твори митця. В петербурзький   період Миколою Лисенком були написані соната для фортепіано, перший і другий концертні полонези, перша рапсодія на українські теми, видана збірка дівочих та дитячих пісень і танців «Молодощі». Він працював також над оперою «Маруся Богуславка», яку на жаль, не закінчив.

    Після повернення до Києва в 1876 році Микола Лисенко влаштовує щорічні «Слов’янські концерти», в яких виступає як піаніст, соліст і хореймейстер. У цей період він працює над великими музичними формами. У 1876 році, коли згідно з Емським указом було заборонено вживати українську мову, хори Миколи Лисенка виконували українські пісні європейськими мовами.

    Доба інтенсивної композиторської творчості для Миколи Лисенка розпочинається працею над найбільш значним його музичним твором – монументальною оперою «Тарас Бульба» за повістю М.Гоголя (автор лібрето М.Старицький). У 1890-ті роки були написані також лірично-фантастична опера «Утоплена» (також  за повістю м. Гоголя і з лібрето М.Старицького), кантата «Радуйся ниво неполитая» на вірші Т.Шевченка та інші твори. У 1883 році Микола Лисенко пише третю редакцію «Різдвяної ночі». Її прем’єра відбувається у Харківському оперному театрі. Композитор працює над дитячими операми і, по суті, створює новий жанр. Так народжувалися його «Коза-дереза», «Пан Коцький» та інші твори для дітей. 1894 року він пише музику до феєрії «чарівний сон», а через два роки завершує оперу «Сапфо». Аж до 1902 року композитор влаштовує знамениті «хорові мандри» по Україні й пропагує українське музичне мистецтво. Навіть смерть дружини 1у 1900 році не зупинила митця. Взявши на себе виховання дітей, він, проте, продовжує напружено працювати. У 1903 році творча громада України вшанувала 35-річчя діяльності Лисенка. Цей ювілей вилився у свято національної культури. Микола Лисенко, зібрані під час ювілею кошти, використав не на власні цілі, а заснував музично-драматичну школу, яка стала першим українським навчальним закладом, що працював за програмою консерваторії.     

    У першому десятилітті ХХ століття виходять музичні твори до драматичних спектаклів «остання ніч» (1903) і «гетьман Дорошенко». В останні роки свого життя композитор звертається до духовної музики й пише низку творів, серед яких привертає увагу «Давидів псалом», написаний на слова Тараса Шевченка.

    У 1908 році він написав «Тишайший вечір», а 1912 року – оперу «Ноктюрн». У 1908 році Микола Лисенко очолив товариство «Український клуб», що здійснювало значну громадсько-просвітницьку діяльність. Проте постійно виникали політичні ускладнення й заборони влади, що й призвело до закриття товариства. Велетенське напруження підірвало здоров’я композитора. Влітку 1912 року він їде лікуватись на курорт Наутгейм, але серце вже не могло витримати шалених перевантажень. 6 листопада цього ж року від серцевого нападу обірвалося земне життя великого композитора. Похорон Миколи Лисенка зібрав десятки тисяч людей з різних куточків України і перетворився на грандіозну маніфестацію любові та шани до митця й до української культури, для якої він віддав так багато сил.