Яка Явдоха, таке й літо.

За церковним календарем день преподобної мучениці Євдокії  припадає на  14 березня. Не всім, очевидно, відомо, що за старим стилем, а він відстає на 13 днів од нового, це першопочаток весняного місяця. Наші пращури пов’язували з ним новолітування, оскільки у березні починається весняне рівнодення. Відтак аж до ХV  століття на Явдохи відзначали Новий рік.

    До речі, підобне явище спостерігаємо і в більшості давніх народів. Так, на Близькому Сході  і досі в березні святкують Новий рік. На його честь городяни влаштовували «вітконошення», тобто зносили на майдан пальмове листя. Ідентичні обряди були у балтійських та скандинавських народів. Так, шведи  у ці дні влаштовували жертвоприношення, масові ігри та торги. У Стародавньому римі широко відзначали кібелу, де жерці оплакували Аттіса – Сонце, що повертає на весну. Натомість індійці у березні святкували народини богині Дурги, а на осіннє рівнодення (у вересні) продовжували цю урочистість.

    Подібні обрядодії за середньовіччя відбувалися і в країнах Західної Європи. У чехів і частково німців Явдохи вважалися початком весни та першим днем світобудови. З цим періодом деінде пов’язана спільна обрядова Поминальна тризна, яка добре була відома персам та давнім слов’янам, зосібна нашим пращурам. Окрім поминків на честь предків, дайбожичі організовували й проводи зими – виготовляли солом’яне опудало і з ритуальними дійствами спалювали його (у поляків на сьомий день березня схоже опудало – Маржану – несли до рячки і топили у воді). Згодом подібні дійства – солом’яна лялька – перейшли і до купалівських свят, а тризна – поминання пращурів – до великодневих Проводів на гробках.

     Таким чином, Явдохи офіційно утверджували перший день весни. Селяни ретельно стежили за повадками тварин у цей день. Вважалося, що в підобідню, коли пригріє сонце, має обов’язково прокинутися степовий байбак, вилізти з нірки й тричі просвистіти, а потім лягти на другий бік аж до Благовіщення (натомість ховрашок лишень перевертається в кубельці). Отож  люди виходили в поле, особливо в степовій Україні, щоб почути той посвист.

     Наступною ознакою приходу весни вважалися пісенні трелі вівсянки. Якщо хтось почув її голоси, то намагався сповістити сусідів, що чув поклик: «Діду, діду, сій ячмінь». З цього часу вже готували збіжжя для ярої сівби. Але найкращим благовісником все-таки була ластівки, що приносили на своїх прудких крилах весняне тепло. Цих пташок у селах вельми любили й шанували, вважаючи  бажаними охоронцями осель. Батьки застерігали дітей:

-         Якщо хтось візьме в руки ластвіку чи її яєчко, у того обличчя вкривається ластовинням, а коли зруйнує гніздечко – з’явиться ряба віспа….

     Так люди оберігали цих дуже корисних птахів та їх гнізда од дитячих пустощів. В той час діти, які не бажали, аби їхнє обличчя рябіло веснянками, побачивши ластівку, обов’язково вигукували:

-         Ластівко, ластівко, на тобі веснянки, дай мені білянки! – і мерщій бігли вмиватися талою водою.

     Старші жінки запримітивши  птаху, брали по грудочці землі, кидали на грядку, приповідаючи:

-         Кріп сію, кріп сію!  - і на тому місці, за повір’ям, мала неодмінно зійти ця знадоблива для господинь рослина.

    Був і такий звичай: той хто на Явдохи побачить ластівку, мав узяти в жменю землі й жбурнути в неї, побажавши:

-         На тобі, ластівко, на гніздо, а людям – на добро! – для того, щоб якнайяскравіше з ярим теплом приходила весна.

    Зрештою, за птахами вгадували і погоду: «стеляться» ластівки по землі – скоро затепліє і, отже, можна буде сіяти овес, «бояться» землі, себто літають високо – ще утримається холод. При цьому мала значення й кількість птахів. Бо ж «Одна ластівка весни не робить».

     В арсеналі народної мудрості з Явдохами пов’язано безліч завбачень. Городники вважали, якщо під Явдоху  висіяти на розсаду капусту, то вона не боятиметься морозів. Те ж саме  стосувалося й рільників, бо «Одова Явдоха виходить з плугом». Яку ж погоду віщує вона?

ü Як вода капає зі стріх, то ще довго буде холодно.

ü Який вітер на Явдохи, такий буде і до Покрови.

ü Якщо на Явдохи вітер теплий – на мокре, вітер з півночі – на холодне. Крутитиме млини – так крутитиме снопи в полі; якщо повіє од Дніпра (із заходу), то добре  ловитиметься риба, а коли зі сходу – роїтимуться бджоли, з півдня – врожайний рік на хліб.

ü Повний місяць з дощем – бути мокрому літові.

ü Якщо ранок рясний – сій ранню пшеницю, в обід ясно – розраховуй на пізній засів.

ü  Якщо день сонячний – вродить пшениця, а похмурий – просо і гречка.

ü Якщо біля порога калюжі води, то пасічники купатимуться в меду.

ü Якщо ластівки літають низько над землею, значить, буде гарна погода, можна сіяти овес.

ü Якщо ластівки літають високо над землею, значить, ще рано братися до роботи з зерновими. Негода ще буде.

ü Хуртовина в цей день попереджає про пізній прихід весни.

З днем преподобної мучениці Євдокії пов’язано і чимало влучних прислів’їв.

ü Явдоха з водою, Юрій з травою.

ü Євдокія красна, то й весна красна.

ü На Явдохи води по боки.

ü Прийшла Євдокія селянинові надія.

ü Прийшли Євдокії – дядькові затії: плуга чинити, борону точити.

ü У Явдохи сила – весь поділ замочила.

  Як бачимо, з весняною Явдохою пов’язано чи не найбільше народних завбачень та спостережень. Це цілком природно,  адже «Один день весни цілий рік годує», а «Яка Явдоха, таке й літо».