День сорока святих мучеників

22 БЕРЕЗНЯ

ДЕНЬ СОРОКА СВЯТИХ МУЧЕНИКІВ

    Сорок святих мучеників севастійських  - це була найкраща дружина у війську давньоримського імператора Лікія. Сам Лікій був жорстоким язичником, гонителем християнської віри та тих хто намагався її проповідувати. А ці сорок дружинників були пов'язані любовю до Ісуса Христа, відмовлялися і від почестей, і від багатства, але не погоджувалися принести в жертву язичницьким богам. Сорок чоловіків не відмовилися від віри християнської, прославили Господа з льоду Севастійського озера. 


Про походження свята Сорока Святих великомучеників, що припадає на 22 березня, існує чимало трактувань. Очевидно, в давнину ця обрядодія була пов’язана з весняним рівноденням, яке суголосне з сонячною активністю. Ми знаємо, що дайбожичі особливо поклонялися сонцю – головному своєму богові. Під цю пору весна вже мусила остаточно перемогти зиму, хоча у природі нерідко бували й винятки, оскільки «У весни жіночий характер: зранку сміється, а надвечір заплаче». Тому з цього приводу казали: «Сорок Святих ще принесуть сорок морозів».

    Як би там не було, але люди вже жили весною, з вирію поверталися птахи, які «на крилах тепло приносять». Відтак у цей день віддавна в Україні побутувало поетичне свято зустрічі пернатих. Михайло Грушевський з цього приводу писав: «на Сорок мучеників печуть з тіста пташків на честь, мовляв, жайворонків, що тоді вилітають із вирію. Це – жертва весні, яка в різних формах була відома ще недавно в різних кутках слов’янства».

   Напередодні або рано вранці матері готували «жаворонків» або «голубків»  - смачні, розчинені з медом кренделі у вигляді пташок – і віддавали дітям. У різних регіонах цю обрядодію влаштовували по-різному: в одних випадках печиво виносили в сад і підвішували до дерев, у інших – дарували сусідам, «аби краще велися гуси й висиджувалися яйця», а ще йшли селом, тримаючи його високо над головою, вилазили на ворота або клуню й примовляли:

Вилети, гулю, горою,

Винеси літо з собою.

Вилетіла гуля горою –

Винесла літо з собою.

    Цікаво зустрічали птахів на Волині. Участь у цій обрядодії брали дівчата та підлітки. Вибравши поміж собою найсимпатичнішу юнку, прикрашали її стрічками та віночком. Взявши в руки печиво, паняночка зверталася до старшої жінки:

Благослови, мати,

Весну закликати!

Весну закликати,

Зиму проводжати!

Зимочка в возочку,

Літечко в човничку!

   Вийшовши геть за село, гурт приспівував:

Ой ти весна, ти весна,

Ти чого до нас прийшла?

Панночка відповідала:

Я прийшла до вас з теплом,

Із зеленим житечком.

Обійшовши довкола, всі ставали на пагорбі й закликали птахів:

Із краю кураю

Пташок викликаю:

-         Летіть, жайворонки,

                                    До нашої сторонки,

Спішіть, ластів’ята

До нашої хати –

Весну зустрічати,

Зиму проводжати!

   Якщо бачили в небі диких гусей, кидали їм услід соломинки, приказуючи:

-         Гуси, гуси! Нате вам на гніздечко і на здоров’ячко, а нам на тепло!

 Радістю було, якщо їм зустрічалась яка перелітна птаха. Ощасливлені всі гуртом верталися в село, співаючи веснянки на два голоси.

Весна, весна красна!

Що ти нам принесла?

Зима ти наша біла,

Вже ти нам дуже надоїла!

Весна наша красна,

Що ти нам принесла?

Мужикам по ціпочку,

Бабам по платочку,

Дівкам по віночку,

Парубкам по квіточці,

По гарній дівоньці.

    На той час жіноцтву вже годилося упоратися з кроснами – виткати полотно. Тому справжні господині вранці на Сорок Святих виходили з свіжо заготовленими обрусами у поле, кланялися на всі сторони й промовляли до схід-сонця:

-         Ось тобі, мати-весно, нова обнова!

    Розіславши на землі полотнину, клали на неї пиріг і верталися назад із надією, що цього року «щедро вродять льон та коноплі».

       У давніші часи люди робили солом’яну ляльку – зиму, виносили за село і спалювали як ознаку того, що її остаточно вигнано, а весну закликано в гості. Такі дійства залежно від кліматичних умов того чи іншого краю, влаштовували на Явдохи, Теплого Олекси чи Благовіщення.

     Зі святом Сорока Святих пов’язане повіря що сорока має покласти на своє гніздо 40 паличок, бо «на Сорока Святих сорока іменинниця».

    Нині важко пояснити причину такої уваги до цієї не вельми шанованої в народі птахи. Адже на кожний недостойний вчинок чи людський ґандж є влучне прислів’я: «Пише, як сорока по тину лапою», «у сороки правда на хвості», «Не роззявляй рота, бо сорока влетить», «уроки на сороки, а пристріти на їх діти» тощо. Не любили цю птаху за те, що вона руйнувала гнізда, поїдала яйця і пташенят, нерідко крала й курчат. Чи не задля того, щоб якось пом’якшити людський гнів (сороки все-таки приносять користь), і вигадане оте повір’я.

   Якщо надходила рання весна, після Сорока Святих починали сіяти горох. Фольклорні джерела зберегли чимало переказів щодо цього. Для прикладу є така оповідка, записана ще в 90-х роках ХІХ століття.

«сіяв чоловік горох у полі на Сорок Святих. Ідуть дорогою сорок чоловіків і кажуть йому:

-         Чого це ти сьогодні заходився горох сіяти? Як-не-як свято ж, Сорок Святих Мучеників!

-         Нехай мені бог простить, - відказав селянин, - бо я забувся, що сьогодні празник…

-         Ну, як ти каєшся, то вродить тобі горох по сорок стручків на стеблині та по сорок зернин у стручині!

Діждався чоловік врожаю і бачить, що справді горох уродив так добре, як пророчили оті перехожі люди.

На другий рік селянин знову виїхав сіяти горох на Сорок Святих. Знову ідуть дорогою сорок чоловіків, і знову кажуть йому, що гріх сіяти в цей день, бо свято.

-         Е-е, розкажіть дідові своєму, а не мені. Я торік сіяв у цей день, і вродило мені по сорок стручків на стеблині та по сорок зернин у стручині!

Подорожні розсердилися та й кажуть:

-         Вродить тобі по сорок болячок на тілі, як ти такий!

Тільки вони те сказали, як чоловіка геть болячками обкидало. Ледве додому доїхав. Існує ще й така оповідка:

«Один бідний чоловік на свято Сорока Святих виїхав на ниву сіяти горох. Коли скінчив роботу, навідався до нього багатий сусіда.

-         Що це ви, робите, куме, ниньки ж свято!

Горопаха почухав потилицю й відказав:

-         Та я ж не знав, нехай Бог прощає…
      Під осінь йому вродив горох у сорок кіп.
    Побачив те багатий і наступного року запрягши воли виїхав на Сорок святих у поле. Дорогою його зустрів інший сусіда і питається:
    - Куди це ви зібралися? Сьогодні ж свято велике.
    - Ет, - відповів багач. - Торік мій кум посіяв у цей день, то сорок кіп вродило, - і поїхав у поле.
         Як настав час збирати врожай, то жахнувся багач - всього-навсього сорок дрібненьких снопочків накосив..."
              На Київщині був такий звичай: у цей день юнки варили сорок вареників із сиром і частували хлопців, "щоб мороз любистку не побив" - найшанованішого дівчатами обрядового зілля. Школярі приносили своєму вчителеві сорок бубликів - "за мудру науку".
      Хоч і вважалося, що на Сорок Святих вже має бути тепло, але людим як завше більше довіряли народним прикметам.

         Якщо в цей день тепло, то стільки ж днім утримається гожа днина, а холодно - бути сорока морозам.

• Коли хмарно і мороз, то скоро буде тепло і можна сіяти.
• Раптово тане сніг - до активної повені й буйних трав.
• На Сорок Святих погода, то на гречку урода.
• Але про всяк випадок памятали: "Сорок Святих ще можуть сорок лопат снігу кинути"