30 БЕРЕЗНЯ
ТЕПЛОГО ОЛЕКСИ
Хоч за попередніми святами - Обретіння, Явдохами та Сорока Святими - також повязували прихід весни, але межею, коли тепло мало остаточно перебороти холод, вважався день святого Олексія - чоловіка Божого, що припадає на 30 березня. Найчастіше в народі цей празник називали Теплим Олексою. Якщо ви й нині запитаєте в літніх людей, коли має наступити справжня весна, вони, не замислюючись, скажуть - на Олекси.
Цього дня чекали з ососбливим нетерпінням. Хлібороби зранку, зодягнувшись у святкове вбрання, вітали один одного з весною й теплом. Хоч ососбливих релігійних урочистостей і не відзначалось, більшість селян все ж остерігались працювати, "аби не розгнівити весну". Виняток був лише для пасічників. Вони керувались давнім прислів'ям: "На Теплого Олексу діставай вулики".
Оскільки бджолярство в Україні віддавна вважалося традиційним промислом, то існувало безліч обрядових дійств. Найбільше їх припадало на день святого Олексія. В цей день кожен пасічник - хоч би якою була весна - ранньою чи пізньою - вважав за обовязок неодмінно винести з омшаників вулики. Робилося це з численними молитвами й заклинаннями, які передавалися від діда-прадіда. Авторство їх не відоме. Але найвідомішим з них є "Сказання про бджіл", що його зібрав і уклав ієрей Данило Гирман. До речі, майже всі церковні служителі раніше тримали бджіл, оскільки вони вважалися "божими створіннями".
Одна з порад, що дає "Сказання", звучит так: "А коли будеш випускати бджіл на святого Олексія, чоловіка Божого, то посеред пасіки виекопай дернину малу і обнеси пасіку тією дерниною тричі. За третім же разом торкнися тією дерниною до кожного вулика і мов так: "Як тая земля не може рушити з цього місця і мислі тієї не має, так би від моєї пасіки нікуди різно не мислили іти рій і порій від мене, господаря свого, через Боже повеління і за молитвами святого Зосима".
Дернину годилося покласти на старе місце і приколоти шворнем, до якого припинають коней, а на вічко покласти щучу голову і ще раз помолитися: "Як тая риба в морі гуляє-буяє, родюча, плодюча і весела, так би мої бджоли гуляли і буяли веселі, плідні й род.чі; як щуки-риби всяка риба боїться і лякається, так би і від моїх бджіл чужі бджоли лякалися і міцно втікали молитвами святого Зосима."
Спогад про святого Зосима не випадковий. віддавна він, як і Савватій, були покровителями бджільництва, про що мова йтиме окремо.
Перед тим як виставити вулики, на пасіці вивішували образи опікунів, а під ними клали дишля, приказуючи: "Як уже цьому дереві на пні не стояти, гілля не пускати, листом не зеленіти, з вітром не шуміти, так і моїй пасіці, моїм роям до трьох днів з віка не летіти, чужих пасік не шукати, мене, хазяїна, держатись. Я вас, мої рої, буду в бджільним домі збирати. Приносьт, бджоли, віск Господеві на свічку, а мед людям на пищу".
Перед тим як бджоли починали обліт, пасічники, постукуючи у вулик, напучували комах моливою: "Нуте ви, бджоли, готуйтесь, бо прийшла пора. Йдіть і не лінуйтеся, приносьте густі меди і рівні воски, і частії рої Господу Богу на офіру (пожертву), а мені, господареві на пожиток!".
Крім пасічників, свято Олекси празнували й рибалки. Рано-вранці вони йшли до річки і спостерігали, бо ж "на теплого Олекси щука-риба лід хвостом розбиває".
Немає коментарів:
Дописати коментар