ФУНДАТОР ТЕОРЕТИЧНОЇ КОСМОНАВТИКИ

    

    9 червня минає 125 років від дня народження Юрія Васильовича Кондратюка,  вченого-винахідника, одного з піонерів ракетної техніки й теорії космічних польотів.

         Ім’я Юрія Васильовича Кондратюка-Шаргея  одного з перших творців і дослідників ракетної техніки, яким пишається вітчизняна наука – тривалий час було в тіні, істинна біографія замовчувалася або перекручувалася та як потрібно було владі.

         Ходили поголоси , що цей полтавський інженер-винахідник, поневолений на війні, працював у Пенемюнде  (Германія),  де обраховував Венеру фон Брауну (німецький та американський вчений, конструктор ракетно-космічної техніки. Головний конструктор ракети A-4, ракети Сатурн V. «Батько» американської космічної програми) оптимальні траєкторії для ФАУ-1 і ФАУ-2, а потім, повернутий назад, був засланий на Колиму, де й помер у 1952 році.

         Свого часу, приблизно у 90 році минулого століття,  у видавництві «Знання»  була надрукована стаття Бориса Романенка «Юрій Васильович Кондратюк». Автору пощастило особисто знати Юрія Васильовича, працювати з ним, служити в одному полку в народному ополченні. І тому він завжди вважав своїм обов’язком підняти таємничу завісу і дати достовірний життєпис цієї легендарної людини.

         Отже, в книзі пишеться, що у метричній книзі Полтавської єпархій 1897 року за № 55 записано: «Червня дев’ятого дня народжений, а 28 хрещений – Олександр; батьки – студент Київського університету Гнат Бенедиктович Шаргей і його законна дружина Людмила Львівна; хрещені батьки – колезький радник Яким Микитович Даценко і дворянка Катерина Кирилівна Петраш…».

         Так з’явився на світ майбутній теоретик проникнення людства у зоряний світ. А того, чиє він згодом візьме прізвище, ще не було на світі – Юрій Васильович Кондратюк народиться в Луцьку через три роки.

         Олександрів батько Гнат Шаргей навчався в Київському університеті. Брав участь у студентських демонстраціях. На другому курсі його виключили з університету. Поїхав до Німеччини, але невдовзі повернувся і вступив до Петербурзького університету на літературний факультет.

         Мати Людмила шар гей викладала в одній із гімназій Подолу  географію і французьку мову. Разом зі своїм чоловіком виходили на демонстрації. Переконана революціонерка, брала участь в роботі однієї з підпільних організацій. Уже носячи під серцем дитя, потрапила до рук жандармів. Ставлення до заарештованої було жахливим. Це її і згубило. Людмила Львівна тяжко захворіла і 1902 року у безнадійному стані потрапила до лікарні для душевнохворих. Батько і син глибоко переживали недугу матері, але нічого вдіяти не могли. Хвороба прогресувала, і невдовзі молодої жінки не стало.

         Вбитий горем Гнат Бенедиктович, немов передчуваючи і свою близьку кончину, змушений був шукати нову матір для свого сина. Нею стала колега по роботі Олена Петрівна Караєва. У березні 1910 року вона подарувала йому доньку, яку назвали Ніною.

         Лиха передчуття Шаргея-старшого справдилося – через три місяці після народження доньки, невиліковно хворий, пішов з життя. Олександрові тоді щойно виповнилося 13 років.

         Зрозуміло, що утримувати в Петербурзі двох дітей по роботі Олена Петрівна Караєва. У березні 1910 року вона подарувала йому доньку, яку назвали Ніною.

         Лиха передчуття Шаргея-старшого справдилося – через три місяці після народження доньки, невиліковно хворий, пішов з життя. Олександрові тоді щойно виповнилося 13 років.

         Зрозуміло, що утримувати в Петербурзі двох дітей Олена Петрівна не могла, тож Олександр залишився у своєї бабусі Катерини Кирилівни, яка втративши свого чоловіка, вийшла заміж за Якима Микитовича Даценка, вельми поважну людину в Полтаві. В його будинку часто бували письменники-демократи Панас Мирний, Володимир Короленко та інші представники української і російської інтелігенції.

         Змалечку увібравши дух своїх батьків Олександр Шаргей на очах ставав дорослим, не по літах розвивав свій інтелект. Один з вчителів Полтавської гімназії згадує про нього так: «Олександр Шаргей був обдарованим учнем, володів дивовижними здібностями в галузі математики та інших точних наук. Міцно і легко засвоював гімназичний курс».

         З дитячих літ Олександр мріяв про політ в небо. Захопившись думкою про політ у космічний простір, він сідає за підручники й самотужки опановує вищу математику, фізику, механіку, астрономію, хімію. Зачинившись в кімнаті, забувши про все на світі, розстеливши на підлозі папір, креслить, визначає, проектує. Так народжувався перший варіант праці міжпланетних подорожей.

         Згодом мине час і він напише Костянтину Ціолковському: «над питанням міжпланетних сполучень я працюю вже 12 років. З 16 річного віку, як я визначив здійснимість вильоту з Землі, досягнення цього стало метою мого життя.»

         Закінчивши Полтавську гімназію, Олександр Шаргей у вересні 1916 року вступає без екзаменів на перший курс механічного відділення Петроградського політехнічного інституту. Поселяється у своєї мачухи – Олени Петрівни Караєвої.

         І знову навчання, креслення, гіпотези, версії, проекти… Але йшла перша світова війна. 11 листопада 1916 року студента Шаргея мобілізують в армію і направляють у школу прапорщиків при одному з юнкерських училищ Петрограда. Так-сяк відбувши заняття, він поспішає на квартиру, щоб до відправки на фронт завершити розпочату працю. У березні 1917 року завершує її.  Йому тоді не виповнилося ще й двадцяти років. Ще юнак. Але яка прозорливість, масштабність, яка математична ерудиція. Він доходить висновку про можливість подолання земного тяжіння за допомогою ракети з реактивним двигуном. Це головне. Далі – ракета має складатися з кількох посудин-баків, наповнених рідким паливом. Це могли бути водень і кисень. В міру випорожнення баків ракета звільняється від них. Це був праобраз сучасних багатоступеневих ракет.

         У цій праці Олександр Шаргей виводить основну формулу руху ракети, тобто формулу, яку вже написав батько теоретичної космонавтики – Костянтин Ціолковський, коли йому було 46 років. А полтавський юнак-теоретик Олександр Шаргей вивів її іншим, своїм, методом у двадцять.

         Далі він почав досліджувати траєкторію вильоту з Землі, траси польоту на Місяць та інші планети Сонячної системи.

         Лише кілька років мала ця людина для спокійної творчої праці. Починаючи з 1917 року й до самої загибелі, життя Олександра Шаргея – це суцільний калейдоскоп знегод, поневірянь, крутих поворотів, драматичних подій.

         Після закінчення юнкерського училища молодий прапорщик вирушає на далекий турецький фронт. Постріли «аврори» сповіщають загальну демобілізацію Олександр повертається із Закавказзя на батьківщину. По дорозі його насильно мобілізовують у білу армію. Але він там не залишається, пікає з ворожого стану й пробирається в Полтаву, звідки дістається до Києва, куди прибула його мачуха з сестричкою Ніною.

         Не бажаючи жити на утриманні родичів, Олександр трудиться то електриком, то вантажником. То кустарем-слюсарем, то репетитором. Перебиваючись з хліба на воду, уривками працює над другим варіантом рукопису про вихід людей у космічний простір.

         А довкола точилася жорстока боротьба, йшло безглузде братовбивство. 31 серпня 1919 року до Києва вдираються денікінці. Їхній знавіснілий генерал під страхом розстрілу оголошує поголовну мобілізацію. Олександр знову опиняється під ненависними йому білими прапорами. На станції Бобринська, поблизу міста Сміли,  що на Черкащині, він залишає санітарний вагон і зупиняється на квартирі матері свого друга Бориса Арабажина.

         Коли в Києві твердо встановилася радянська влада, молодий учений повертається до своїх родичів, звідки за їхньою рекомендацією переїздить до невеличкого містечка Мала Виска Херсонської губернії (нині Кіровоградська область). Працює слюсарем на кооперативному млині й кочегаром на цукровому заводі. Чулий серцем, він не забуває про київську рідню – систематично надсилає продовольчі посилки. На цей час його рідної полтавської бабусі вже два роки не було серед живих.

          Тут, у Малій Висці, й відбулося перевтілення Олександра Шаргея в Юрія Кондратюка. А сталося це так. 1 березня 1921 року у Києві помер від туберкульозу студент-вінничанин Юрій Васильович Кондратюк. Олена Петрівна Караєва, турбуючись про подальшу долю свого пасинка, колишнього царського прапорщика, який двічі, хоч і не з власної волі, побував у білій армії, вирішила убезпечити його життя, тож випросила у рідних померлого юнака  його документи і передала їх у Малу Виску.

         Олександр довго відмагався від такого «дарунку». Але встояти перед вмовлянням мачухи не зміг.  Зрештою, від цього залежали і її життя, і доля його сестри.

         Працюючи на Маловисківському цукровому заводі, а потім на спорудженні великих зернових елеваторів на Північному Кавказі, вже Юрій Кондратюк (а Олександр Шаргей «помер» від туберкульозу) завершив роботу над третім варіантом рукопису «про міжпланетні подорожі» й надіслав у Москву на рецензію відомому вченому – інженеру-механіку В.Ветчинкіну. позитивного відгуку не сподівався. Просто хотів засвідчити існування на світі такого собі Юрія Кондратюка.

         Що ж до правильності теоретичних розрахунків і висновків, то тут сумніву у нього не було. Математику чи фізику знав добре. Найбільше сумніві було у його простому походженні, адже він недипломований слюсар, механік степових зерносховищ.

          У травні 1926 року надійшов відгук в якому його визнали, що він самоук, який опанував удома основи математики, механіки, фізики, хімії. «…механік Ю. Кондратюк – великий талант, закинутий у глухий куток і позбавлений можливості виявити себе належним чином».

         Навіть 7 жовтня 1926 року У газеті «Вечерняя Москва» сповістили про народження нового талановитого вченого. Ось як про це писалося: «У Головнауку надійшла праця молодого вченого т. Кондратюка «Про міжпланетні подорожі». Автор висловлює в ній ряд думок про будову й деталі польоту ракети, призначеної призначеної для міжпланетних сполучень. Ознайомившись з працею, Головнаука визнала, що вона містить досить оригінальні пропозиції, які є результатом ґрунтовного вивчення автором питання».

         Це була перемога, але не остаточна. Схваливши працю Юрія Кондратюка, Головнаука відмовила у її виданні, пославшись на завантаженість поліграфічної бази.

         Переконавшись у безперспективності державного видання своєї книги, він опублікував її в Новосибірську власним коштом. Світова наука збагатилася працею неординарного значення. Оцінити її вартість тоді світ ще не міг. Тільки з часом громадськість побачила всю грандіозність закладених у ній задумів.

         Прочитавши цю працю Костянтин Ціолковський  гідно оцінив заслуги свого молодого колеги. Він щиро захоплювався ним, особливо коли довідався, що Юрій Кондратюк має намір зайнятися практичним втіленням у життя своїх проектів, тобто конструювання реальної космічної ракети й пілотованого космічного корабля. Це сталося оці. Для цього йому потрібно було перейти в Групу вивчення реактивного руху, якою керував Сергій Павлович Корольов. За рекомендацією професора В. Ветчинкіна Юрій Кондратюк відвідав лабораторію ГВРРу (група вивчення реактивного руху), зустрівся з її керівником, але від запрошення працювати там відмовився. Мабуть тому, що жив під чужим прізвищем. Адже тих, хто влаштовувався в ГВРР ретельно перевіряли. І були б добі непереливки, якби дізналися хто він є насправді.

         Як кажуть, від своєї долі не втечеш. Зернові елеватори, які проєктував  і будував Кондратюк, мало не погубили його. 31 липня 1930 року завідуючого проєктно-монтажним підвідділом західно-сибірської контори «Хліббуд» Ю.Кондратюка за злісним доносом заарештовують. Звинувачують в шкідництві – збудував елеватор без жодного цвяха. Думали, що розвалиться, і засудили його до трьох років ув’язнення. Тільки втручання наркома Серго Орджонікідзе врятувало Кондратюка від заслання, з якого можна було й не повернутися.

         У травні 1932 року Юрі Кондратюка запрошують взяти участь у конкурсі на кращий проект потужної вітряної електростанції в Крму. Віз з головою поринає в роботу і займає перше місце. Захищаючи пізніше свій проєкт , двічі зустрічався з Орджонікідзе. У 1934-1938 роках керує проектуванням Кримської вітрової електростанції.

Після трагічної загибелі Орджонікідзе її спорудження припиняється, а відділ Кондратюка переводять на розробку малопотужних вітряних електростанцій, чим він і займатиметься до початку війни 1941 року.

         Коли розпочалася війна Юрій Кондратюк добровільно записався до Київської ополченської дивізії міста Москви. На початку жовтня дивізія стримувала натиск озвірілих фашистів на калузькому напрямку. З жовтня почався запеклий бій. В одній із сутичок обірвався телефонний зв'язок. Кондратюк зголосився поновити його. Уникаючи куль і вибухів снарядів, він поповз шукати місце обриву дроту.

         В Централь         ному архіві Міністерства оборони є запис «За документами обліку безповоротних втрат сержантів і солдатів Радянської армії встановлено:

-         Рядовий Кондратюк Юрій Васильович, 1990 року народження, уродженець міста Луцьк, призваний до РА Київським РВК м. Москви, перебуваючи на фронті великої Вітчизняної війни, загинув 3 жовтня 1941 року на території селища Засецький і сіл Великі і Малі Совки Кіровського району Калузької області»

         У місті Кірово Калузької області на старому кладовищі на пам’ятнику викарбувано прізвище Юрія Васильовича Кондратюка – рядового солдата.

         Весь світ знає, що американці злітали на місяць за «трасою Кондратюка», використавши його схему посадки на Селену. 14 березня 1969 року американський журнал «Лайф мегезін» писав: «Політ космічного корабля «Аполлон»» на Місяць було виконано за схемою, що її запропонував Юрій Кондратюк. Інженер Джон Хуболт, який очолив групу фахівців, що працювали в НАСА (Національне управління з аеронавтики та дослідження космічного простору) й готували проєкт висадки людей на Місяць, свою ідею запозичив у Юрія Кондратюка, котрий якнайдокладніше обґрунтував теоретично цей варіант у книзі, виданій 1929р.»