ГІРКЕ СЛОВО "OSTАРБАЙТЕР"

 У перекладі з німецької слово «остарбайтери» означає «східні робітники». Так називали осіб, які були вивезені гітлерівцями зі східних окупованих територій, переважно з рейх комісаріату України, на примусові роботи до Німеччини в роки Другої світової війни.

         Перші заклики до української молоді їхати на роботу в Німеччину прозвучали вже влітку 1941 року. Було запущено потужну пропагандистську машину, яка закликала молодь добровільно їхати на роботу в Німеччину, обіцяючи райське життя.

          У пресі всіляко заохочували молодь взяти участь у розбудові Нової Європи. «За час вашого перебування в Німеччині ваші сімї отримуватимуть по 130 карбованців щомісячно. Ви будете мати змогу побачити, яка гарна Німеччина під час прогулянок околицями» - писала газета «Костопільські вісті».

         Частина молодих людей повірила цій пропаганді і щоб вижити, надіялась виїхати з голодної, холодної окупованої України в той «німецький рай».

         Відтак перші ешелони української молоді добровільно поїхали до Німеччини з надією фінансово допомогти родині, яка залишилась в Україні

Та забезпечити власне життя після закінчення війни.

          З весни 1942 року вивіз людей на роботу до Німеччини став примусовим. Ширма добровольності була знята. Фріц Заукель, генеральний уповноважений Третього Райху з використання робочої сили, зажадав збільшити набір людей до Німеччини до одного мільйона.

         Розпочалися масові облави на місцеве населення із залученням до цього поліції та солдатів верх мату. Впроваджено було систему не обіцянок, а соціального тиску і брутального терору.

         Більшість остарбайтерів працювали на приватних підприємствах. Продуктивність остарбайтерів була досить високою і становила серед чоловіків 60-80% у порівнянні з продуктивністю німецьких робітників, а серед жінок – 90-100%.

         Остарбайтери носили обов’язкову дискримінаційну відзнаку «OST». У червні 1944 року їх було замінено на національні відзнаки – для українців – тризуб.

         У Німеччині остарбайтери жили в спеціальних таборах під суворим наглядом адміністративно-поліцейських спецслужб. За спробу втечі остарбайтери каралися смертю або ув’язненням.

         Основні положення стосовно використання праці східних робітників були викладені в так званих указах про остарбайтерів, які підготувала спеціальна комісія РЕХА і підписав Генріх Гіммлер 20 лютого 1942 року. Вони передбачали контроль над їхньою працею, пересуванням, дозвіллям і навіть статевим життям.

         Поганий раціон, жахливі умови роботи й життя та постійне нервове напруження призводили до фізіологічного та душевного виснаження, розвитку хвороб, серед яких: сухоти, екзема, психічні розлади. Зважаючи на умови, які створили німці для остарбайтерів, нічого дивного не було в тому, що маса тіла молодого хлопця 25-років складала 35 кілограм.

         Упродовж війни законодавство щодо східних робітників змінювалося. Наприкінці 1942 року їм дозволили листуватися з рідними (надсилати дві листівки на місяць), із листопада 1943 – виходити за межі табору з відома керівництва, наприкінці 1944 року норми харчування вихідців із Радянського Союзу були прирівняні до норм інших іноземців.

         У серпні 1944 року в Рейху нараховувалося понад 7,8 млн іноземних цивільних робітників та військовополонених. Майже 3 млн. із них становили робітники Радянського Союзу, більшість яких були жителями України  (приблизно 2, 2 млн. осіб). Вони представляли найбільшу і найбезпечнішу групу іноземців, що працювали у Рейху.

         За роки Другої світової війни до нацистської Німеччини було вивезено, за підрахунками Нюрнберзького процесу, майже 12 млн робітників із різних європейських країн.