ЧОРНОБИЛЬСЬКА ТЕМА У ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

   

     

    Усі жахіття й проблеми Чорнобиля знайшли відгук у серцях і творах українських письменників. У перші ж дні після катастрофи на сторінках літературних часописів з’явилися  пристрасні публіцистичні виступи Олеся Гончара, Бориса Олійника, Івана Драча.  Згодом були надруковані поетичні твори Бориса Олійника, Наталки Білощерківець, Леоніда Горлача, Світлани Йовенко.

         Подією в літературі стала поема Бориса Олійника «Сім»(1987). Цей твір присвячено памяті відважних шести пожежників, що самовіддано вступили у боротьбу зі смертю, та кінорежисера Володимира Шевченка, який знімав фільм про спробу людей протистояти стихії. «Де ви тепер, матерів своїх діти, коливаєте сон», у традиції народного плачу і скорботи запитує поет, і «мов з козацького реєстру» вичитуємо імена сміливців: Віктор Кібенок, Микола Ващук, Василь Ігнатенко, Микола Титенок, Вилодимир Тищура, Володимир Правик, володимир Шевченко. Завдяки Борису Олійнику, його продуманому художньому прийому поіменної переклички свічка памяті горітиме у віках і нагадуватиме про кожного героя чорнобильської події.

         Велику увагу звертає Б. олійник у поемі на проблеми моралі. Осмислюючи глобальність чорнобильської трагедії, автор спонукає читача заглянути у свій внутрішній світ, побачити й оцінити власну совість і власну ант   и совість. Тому міфологічний образ крука є не тільки уособленням зовнішнього ворога, чужого зла, це і власні недоліки, власне зло, притаманне майже кожній людині. Отож утверджувати  добро і правду на землі потрібно, починаючи із подолання власного зла, своєї анти совісті. Історія переконує, що вже не один раз, забувши про власну совість, ми сприяли можливим воронам-крукам використовувати нашу правду і нашу істину проти нас самих.

         Драматичні моральні й духовні колізії, проблеми науки й цивілізації, самопізнання та самоусвідомлення, національні і загальносуспільні проблеми завжди взаємопов’язані.

         Всеукраїнській біді присвячена і поема Івана Драча «Чорнобильська мадонна» (1988). І у назві поеми, і в образі солдатської матері, босі сліди якої бачимо біля саркофага (там вона шукає свого сина, який став жертвою атомної стихії); і в образі хрещатицької мадонни молодої божевільної жінки, яка, мов привид, бродить по київських вулицях з лялькою чи мертвою дитиною на руках; і селянської мадонни, і в збережених іменах, фактах, розповідях учасників ліквідації аварії звучить вимога відповідальності перед совістю, перед людством за погублений світ. Та відповідальних у радянському суспільстві, на жаль, немає.

         У розділі «Роздуми під час відкритого Чорнобильського суду в закритій зоні на стару старосвітську тему : Ірод і Пілат», поет, орієнтуючись на глибокі моральні традиції, наголошує, що всі злочини проти людства в усі часи і у всіх народів були завжди «Іменними», за них відповідали. Чому ж на Чорнобильському суді пустує місце Пілата? Яка мораль суспільства, що ховає злочинця?

         Відомий біблійний мотив про Пілата, вдало використаний Іваном Драчем, спонукає до філософських узагальнень, до роздумів на морально-етичні теми.

         Останні рядки поеми, де «несе сива чорнобильська мати цю планету…, це хворе дитя!» звучать як нагадування про відповідальність за навколишній світ.

         У 1987 році побачила світ повість Юрія Щербака «Чорнобиль».

         Вона носить документальний характер, бо автор зібрав багатий фактичний матеріал зі слів учасників ліквідації аварії. Цей Твір вражає своєю правдивістю. Інтер’ю, які було взято у ліквідаторів аварії, документи дозволили письменникові піднятися до тієї висоти художньої правди, без якої неможлива справжня література.

         Аварії  на Чорнобильській АЕС досить багато присвячено мемуарної літератури, в якій автори прагнули перш за все відкрити причини катастрофи, що надавало спогадам дослідницького характеру. Найцікавіший пласт, це власні спогади учасників подій. Адже саме у перших публікаціях збереглася інерція героїчних буднів, коли урядовими структурами заохочувалася тема подвигу.

         Найцікавіші й найважливіші ті спогади, які проливають світло на послідовність і характеристику, власне, аварії, що тривала не один день, на способи і методи, що застосовувалися тоді для ухвалення багатьох важливих рішень у боротьбі з наслідками. У таких мемуарах стикаються різні точки зору на одні і ті ж події, подаються діаметрально протилежні оцінки діям керівних осіб. Проте ми будемо вдячні авторам за намір викласти суспільству свої свідоцтва, своє бачення подій. Історія, можливо, зуміє виявити правих і винуватих.

         Відома журналістка Любов Ковалевська, пожежник Леонід Телятников, голова Прип’ятського міськвиконкому Олександр Єсаулов, електронник Юрій Бадаєв, водій Григорій Хміль всі вони по-своєму передають пережиту трагедію.

         У цих міркуваннях велике значення має монолог академіка Валерія Легасова, який зробив правдивий аналіз причин катастрофи. Їх корені вчений вбачає не лише у хибності технології, а моральному й духовному стані суспільства. Вони започатковані в системі освіти, кар’єризмі, бюрократизмі, хабарництві . В основу сюжетної лінії твору В. Яворівського «Марія з полином у кінці століття» покладено історію сім’ї Мировичів. Однак В. Яворівський спостерігає вплив катастрофи не лише на оду сім’ю, а простежує цей вплив на життя всього навколишнього селянства.

         Масштабність Чорнобильської трагедії породила цю гірку «вічну» тему нашої літератури. Відлік від злопам’ятного дня 26 квітня 1986 року вже перейшов рубіж двадцятип’ятиріччя, але події, пов’язані з цим днем, раз у раз знаходять своє висвітлення у художніх творах українських літераторів.

          За гарячими слідами катастрофи вийшли два твори В. Губарєва «Саркофаг» та «Заграва над Припяттю.» Підкуповує своє щирістю твір А.В. Аханова «Лаванда. З щоденника ліквідатора».      Особливо примітний епіграф до одного з десяти розділів повісті, що містить вислів фельдшера К. Фон Гетцендорфа: «Солдатам все одно подихати», який, на думку автора, відображає ставлення влади до свого народу. Письменник яскраво описав бюрократичну машину, що безжалісно розпоряджалася життям людей, які повинні стати ліквідаторами чорнобильської катастрофи. Книжка просочена образою й болем за власну державу, яка так зневажливо і невміло піклується про своїх громадян, не вміє вчитися на гірких уроках власної історії.

         Кожен з письменників боляче зізнається, що цей куточок землі вже став неживим. Чорнобиль є ще досить актуальною темою для письменників не тільки України. Розкриваючи завісу над «мертвою зоною», письменники не могли сказати всієї правди про Чорнобиль. Адже і на сьогоднішній час є твори, які так і не вийшли друком. Зокрема, це дилогія М. Малахути «Віщун з майбутнього» і «Прощання з Чорнобилем» у якій звучить біль, турбота автора про майбутнє сплюндрованої аварією України і загрози екологічної катастрофи всьому світу.

         Література про Чорнобильську трагедію дозволяє осмислити катастрофу, розкрити правду про події, перейнятися людським болем, людськими стражданнями.

         Спогади сучасників подій висвітлюють широке коло моральних питань, змушують замислитися над уроками минувшини й сьогодення людства.