30 січня
90 років від дня народження
ВСЕВОЛОДА НЕСТАЙКА,
українського письменника, класика дитячої літератури
Народився
Всеволод Зіновійович Нестайко 30 січня 1930 року в Бердичеві на Житомирщині.
Його батьки – лід і полум’я: тато – син греко-католицького священика, січовий
стрілець, пізніше боєць Української Галицької армії, знав п’ять мов, був на
дипломатичній роботі. Мама – викладач російської словесності, сестра милосердя
в російській імператорській армії.
Сам
великий анекдотник згадував, що народився у перерві між читанням Ремарка:
«Акушер, старий єврей, каже: «Мадам! У вас, здається, з’явився
письменник!» І з пологового будинку мене перевезли на вулицю Пушкіна.»
Про
своє дитинство Всеволод Зіновійович розповідав: «… Я чомусь згадую самотність.
Так уже склалося. Тата свого я не пам’ятаю. Скільки не напружую пам'ять –
згадую лише цукерки, якими він мене частував у той вечір, коли прощався з нами…
І ще згадую цирк і фокусницю Клео Доротті. Це було в Харкові. Мама повела мене
й сестру в цирк, щоб трохи розрадити після того, як тато поїхав. Згодом
виявилося, що поїхав назавжди». Він загинув
у 1933 році в радянському концтаборі.
Рятуючись
від голоду, в 1933-му мама – вчителька з двома дітьми – переїхала в Київ, де
мешкала її сестра, і почала викладати російську мову та літературу в 56-й школі.
Саме з цих років Всеволоду і запам’яталась самотність: хворобливого
хлопчика мама зачиняла вдома, а сама
бігла на роботу.
1941
рік: страшні будні війни й окупації, два довгі дитячі роки поневірянь, голоду,
страху облав і неволі. Він розповідав: «Ми не змогли виїхати, бо я знову
захворів. Мамине серце розривалося навпіл. У Москві була моя сестра, що вчилася там, в інституті.
Два роки ми нічого про неї не знали». Навчання продовжував у підпільній школі,
яку організовувала для дітей мама. Згадує письменник і націлений на нього
чорний отвір дула німецького автомата на Куренівці, де на старому
закинутому кладовищі з іншими хлопчиками
рвав горіхи.
«Жартівливому бистроокому Павлуші куля пробила скроню – він
саме повернувся до мене, хотів щось сказати. Тільки вбивши Павлушу, німець
побачив, що то дитина. І в мене вже не вистрелив. Ніколи було, поспішав…».
Після війни простудіював самостійно дев’ятий
клас, склав екстерном екзамени і закінчив
школу зі срібною медаллю (була четвірка з фізики).
«Я не
зогледівся, як несподівано виріс. Витягнувся майже на два метри, і ото дивина –
перестав бути рудим. І раптом збагнув, що даремно поспішав вирости, що
дитинство – найпрекрасніша, найщасливіша пора людського життя. І так мені
захотілося повернутися назад – у дитинство! Та нема у часу дороги назад. Час
іде тільки вперед…»
Із
1947 року Всеволод Нестайко навчався на філологічному факультеті Київського
університету. У 1952-му закінчив виш, почав працювати в журналі «Барвінок».
Пізніше він – редактор видавництва «Молодь», з 1957-го по 1987-й (30 років) –
редактор видавництва «Веселка». Був дуже вимогливим до себе і до інших. Якщо раптом
проскакувала помилка, приходив із київським тортом, схилявся перед редактором і
казав: більше ніколи.
Перше
оповідання В. Нестайка для дітей побачило світ 1954-го в журналі «Барвінок». Цього
ж року одружився з молодшою на рік філологи нею Світланою Знайшлася у них
донечка Ольга – майбутній філолог.
Мешкали в Києві на Дружби народів, згодом – на Шовковичній.
Перша
збірка «Шурка і Шурко» вийшла 1956 року. Відтоді автор написав чимало цікавих і
дотепних книжок для дітей. Розповідаючи про своє бажання стати дитячим
письменником, Всеволод Нестайко зазначив: «Всі болі мого розтоптаного дитинства
викликали жагуче бажання знову повернутися в те дитинство і спробувати пережити
його по-іншому, не так, як жилося, а так, як мріялося, - сонячно, весело,
цікаво, з пригодами не трагічними, а комічними, радісними, щасливими».
У 33
роки Всеволод Нестайко подарував світові найкращий український дитячий роман «Тореадори
з Васюківки». Телефільм, створений за ним, здобув Гран-прі на міжнародних
кінофестивалях у Мюнхені (19680 та Алегзандрії (Австралія) (1969)
Кінофільм
«Одиниця з обманом» (за однойменною повістю) отримав премію на Всесоюзному
кінофестивалі в Києві (1984) і спеціальний приз на Міжнародному фестивалі в
Габрові (1985).
Всеволод
Нестайко написав понад 30книжок для дітей, які виходили накладами в 30-50 тисяч
примірників, отримував великі гонорари.
У 1970
році книжку «Тореадори з Васюківки» внесено до Почесного списку Г.К.Андерсена
як один із видатних творів сучасної літератури. «Це високопробний посібник із
відновлення людської подоби в одному окремо взятому читачеві. І поки хоч одна
людина прагнутиме увійти в царство Боже й нестерпно сумувати за власною
дитинністю, чистотою й відкритістю, книжку Нестайка читатимуть».
Останні
місяці життя 84-річний письменник не виходив із дому, хворів на цукровий
діабет, осліп. 16 серпня 2014 року сонячний майстер помер. У царство тіней
Всеволода Нестайка проводжали: 83-річна вдова Світлана Пилипівна, 60-річна
донька Ольга, двоє чорнявих онуків – Антон (30)та на два роки молодший Андрій,
який приїхав із зони АТО. Поховали Всеволода Зіновійовича на Байковому
кладовищі
Немає коментарів:
Дописати коментар