15 лютого християни згадують подію,
яка відбулася на 40 день після народження
Спасителя. Саме того дня Божого Сина
зустрів великий праведник Симеон.
За старозавітнім законом, на 40-й день потрібно було принести новонароджене немовля до храму для освячення. Так і зробили Марія і Йосип. Тож треба було ще дати викуп за новонародженого - принести жертву очищення Богу. Діва Марія та Йосип принесли двох голубів.
Праведник Симеон зустрів Марію з дитятком. Він був одним із 72-х перекладачів Священного Писання на грецьку мову. Коли молодий Симеон займався перекладом, дійшов до слів пророка Ісаї: "Ось Діва зачне в утробі" Його охопили сумніви, що діва може народити, тому він написав "молода жінка". Та ангел йому сповістив, що він не помре, доки сам на власні очі не побачить Ісуса Христа, який народжений від Діви. Тож Симеон, побачивши немовля, відчув, що це Месія вийшов на зустріч.
Неодмінним атрибутом цього свята - свічка. Це тому, що Коли Симеон побачив Ісуса, сказав, що Христос є світлом. ТОж на Стрітення ми освячуємо свічки і зберігаємо їх, щоб наші серця уникали усіляких гріхів.
Свічка - один з найважливіших християнських символів, який знаменує собою духовне начало, яскраве світло й чистоту в темряві невігластв
На Свято Стрітення Господнього по всій Україні освячують воскові свічки, які оберігають дім і господарів від зла.
Наші предки теж вірили, що "стрітенниці" відводять біди, хвороби та епідемії, допомагають знімати вроки. Також стрітенську свічку запалювали після того, як із хати йшли недоброзичливі люди. Цю свічку вкладали до рук помираючого, аби полегшити його муки.
Існують також традиції та вірування стосовно Стрітенської свічки.
Скажімо, на території Середньої Наддніпрянщини освячену свічку старалися принести додому з церкви запаленою. Її називали "громовицею". Повернувшись із церкви, господар випалював полум'ям хрестики на вхідних дверях, щоб добре велось господарство. У негоду свічку запалювали перед іконами й молилися.
А, наприклад, на Черкащині під час бурі люди клали песеред хати навхрест кочергу й рогача, із запаленою свічкою виходили надвір і тричі обходили господарство, читаючи "Отче наш".
Бойки запалювали стрітенські свічки на церковній службі, аби повінь не пошкодила поля, а мороз не знищив садовину чи городину. Подекуди на Поліссі "громичну " свічку, як потужний захисний магічний засіб, встановлювали над ворітьми на Купального Івана (за народними віруваннями це час активізації демонологічних істот), щоб відьма не мала доступу до обійстя, не забирала молоко в корови.
На Закарпатті стрітенською свічкою обкурювали реманент, коли вирушали на першу оранку, та корів перед першим вигоном у череду, щоб "Боже тепло корівку берегло, вим'я трималося й молочком наливалося".
Також стрітенською свічкою обкурювали хворе місце чи викурювали страх, а дівчата на виданні додавали їх до стрічок та квіток, аби "суджений ліпився - красний, як квіт, вився, як стрічка, довкола жони своєї та праведним був, як оцей стрітенський вогонь".
До речі, у жителів Надсяння існувало вірування: коли землю припинить огрівати сонячне проміння й настане непроглядна темрява перед кінцем світу, то лише одна стрітенська свічка продовжуватиме горіти, а її сяйво служитиме людям дороговказом на шляху до Бога, у царство істинного світла.
Немає коментарів:
Дописати коментар