17 ВЕРЕСНЯ
155 років від дня народження
Михайла Михайловича Коцюбинського,
українського письменника
У творах класика української
літератури Михайла Коцюбинського помітно відчутний потяг до імпресіонізму.
Імпресіоністичний стиль притаманний таким його творам, як «Intermezzo», «Лялечка», «Цвіт
яблуні», «На камені». Прикмети нового психологізму простежуються також у романі
«Фата моргана». До найкращих зразків світової літератури належать новели
М.Коцюбинського «Сон», «На острові», а також новаторська повість-балада «Тіні
забутих предків», у якій письменник на прикладі життя гуцулів звернувся до української
старовини, її обрядів та звичаїв.
Взагалі, для творчості М. Коцюбинського характерна
надзвичайна багатогранність. Він залишив по собі численні реалістичні,
романтичні, імпресіоністичні твори; жоден з них не залишає читачів байдужим.
Особливе враження справляють новели цього письменника. Одним з найбільш відомих
творів цього жанру є «Цвіт яблуні». У ньому, як і в живописі імпресіоністів, передається лише
«композиція настрою»; отже, сюжету тут майже немає, а випадок не переходить у
дію. Але спокійно читати цю новелу неможливо. Бо вона є… дослідженням стану
душі людини під час смерті єдиної дитини. Три ночі без сну ставлять героя на
межу божевілля. Його душа бунтує проти невблаганних обставин, а розум твердить:
«Це закон природи». Відчай примушує дорослого вловити усі деталі,
запам’ятовувати останні миті життя дитини – бо що ще залишиться на згадку про
несправедливість долі? Квітнуть яблуні, а людина плаче, і її сльози падають
долу, змішуючись з пелюстками. Смерть не могла викликати плачу, і божевілля
підходило все ближче. А картина природи рятує розум і душу, примусивши виливати
важкий тягар скорботними сльозами.
А кого залишить спокійним новела «Що записано в книгу
життя?» Так, людина повинна сама дійти рішення, але що робити, коли воно не
узгоджується з нормами моралі? Чи може син погодиться добровільно допомогти
померти власній матері? Немічна стара вважає, що стала тягарем для бідної
родини. І вона просить сина відвезти її взимку до лісу і залишити саму –
помирати. Коли чоловік повертається додому, він бачить лише одне: його мати
лежить на снігу і крізь сльози дивиться на небо. «Тільки свічка плаче над нею,
і гарячий віск капає на сухі, як у покійника, складені руки». Холодний жах
проймає сина, він розвертає коня і поспішає «назад, до баби»…
Але найбільш самобутнім та яскравим твором письменника по
праву вважається повість «Тіні забутих предків». Цей шедевр був створений
Коцюбинським уже наприкінці життя. Він втілює в собі всю силу літературного
таланту, набутий життєвий досвід, тонкий ліризм душі справжнього майстра і
нескінченну втому діяльної, але тяжко хворою людини. У повісті відбито
особливий, незвичайний світ гуцулів, де залишилися сильними язичницькі
вірування, віра у злих та добрих духів.
В основу сюжету цього твору покладено розповідь про кохання
Іванка та Марічки – таких собі гуцульських Ромео та Джульєтти. Їхні роди
ворогували так давно, що вже забули про причину ворожнечі. Втім, наймолодші з
дітлахів разом, потай від родичів, випасали худобу. Коли Іванко та Марічка
подорослішали, вони покохали одне одного. Але на перешкоді їхньому щастю стали
не тільки родинні забобони, а й сама доля. Хлопець рано втратив батька, його
господарство прийшло в занепад. Тоді Іванко йде працювати в наймити на
високогірне пасовище, а дівчина обіцяє дочекатися коханого і навіть не складати співанок до зустрічі.
Після повернення Іванко збирався одружитися з коханою
У горах хлопцеві часто здається, ніби він чує голос Марічки,
яка кличе його. Але Іванко знає: то – лісова мавка, яка хоче занапастити його.
Нарешті, юнак повертається додому. Але з’ясовується, що квапитися йому вже
було нікуди. Напередодні Марічка
переходила Черемош і впала у воду, а стрімка течія враз понесла дівчину до
водоспаду. Врятувати бідолашну ніхто не встиг… Хлопець знаходить тіло коханої.
Відтоді його життя стає шляхом до смерті. Він полишає село і повертається назад
тільки через шість років – «чорний, худий, набагато старший від своїх літ, але
спокійний». Ще через рік Іван одружився із Палагною із заможної родини. Ні, він
не кохав її, та «треба ж було хазяйнувати». І чоловік, і жінка були
працьовитими, от тільки іноді Іванко кидав роботу і кудись ненадовго зникав –
наче його кликав у лісі давно забутий голос Марічки. Палагна спочатку
сердилася, а потім збайдужіла до чоловікових «вибриків». Невдовзі вона стає
любаскою мольфара-чаклуна Юри. Палагана ворожбою намагалася позбутися Івана,
який тепер заважав їй самим своїм існуванням. А бідолашному чоловікові усе
частіше ввижається Марічка… Аж ось дівчина прийшла за ним і повела до лісу. Іван
ішов, розмовляв, сміявся і почувався по-справжньому щасливим. Хоча розумів:
його веде лісовою стежкою не кохана, а мавка… Та чоловік не захотів полишити
небезпечну супутницю. Навпаки, він навіть захистив лісову нежить від доброго
духу чугайстра, який рятує заблукалих мандрівників від русалок, роздираючи. А
після цього Іванко йде на голос мавки-Марічки і зривається в урвище.
Наприкінці тексту письменник описує гуцульський обряд
похорону і завважує особливий вираз обличчя покійного Івана: «У піднятому
куточку вуст наче застигла гірка думка: що наше життя? Спалах у небі, цвіт
черешні…»
Головним у цьому навдивовижу прекрасному творі є зображення
того фантастичного світу, де жили наші предки, яких супроводжували «дрімаючі
голоси», тіні забутих предків. Коцюбинський примушує своїх читачів замислитися
над вічними темами життя і смерті, людини і природи, любові й ненависті,
язичництва й християнства.
Немає коментарів:
Дописати коментар