ТРЕТЯ ПРЕЧИСТА СНІГОМ ПОКРИВАЄ

     Останнім святом , яке завершує осінній цикл празників, здавна вважалося Введення , що має цілу вервечку похідних назв: Видення, Введення в храм пресвятої Богородиці,  третя Пречиста. Цим днем ознаменували закінчення хліборобського циклу та обробітку технічних культур. Вважалося за великий гріх після Введення і до Благовіщення копати або зрушувати землю, "бо вона спочиває і на літо сили набирається". В такий спосіб селянська мудрість допомагала землі-годувальниці відпочити до весни.

Опріч  того, в цей період не гоже було збивати на воді прачами білизну, «бо зашкодить ниві, а  вліті накличе бурею на поля«. Проте найбільше засторог пов’язано з обробітком конопель. Літні люди застерігали: «Коноплі треба потерти до Введення, а той, хто їх тре по Введенні, накликає бурю на поля, а на себе од людей зневагу». Хто ж з якихось причин не впорався з цією роботою, той працював уночі, щоб сусіди не бачили, особливо в тих родинах, де були дочки, щоб «не ославити дівчини на виданні».

Жінки опівночі перед введенням вдавалися до всіляких ворожінь. Одним з найвідоміших було «прясти самосівні коноплі».

Господиня, знявши із себе одяг, голотіло сідала на порозі, приказуючи різноманітні чарівні приповідки, обсипала себе конопляним чи лляним насінням. Потім нашвидкуруч покривала голову лялькою. Зробленою з клоччя, і пряла прядиво, «щоб воно пішло на руку».

Зі святом Введення суголошується чимало обрядовій, які тою чи іншою мірою близькі до різдвяних та новорічних. Очевидно, в давнину вони стосувалися саме цієї пори, адже до недавнього часу широко культивувався так званий День полазника. В кожній оселі з нетерпінням і острахом вичікували, хто першим на введення перевідує родину (подібне маємо на Різдво іі Василі), той і буде першим показником на новий господарський рік. Якщо заходив до хати веселий парубок або статечний чоловік та ще й з грішми, то це було доброю ознакою – протягом року в сім’ї усі будуть здоровими й вестимуться гроші. Але коли перевідувала оселю стара, немічна і бідна людина, а особливо літня жінка, то «вже добра не жди». Недоброю ознакою було також приходити за позичкою. Тому господині стежили, аби не впустити до хати небажаного гостя – перед таким замикали двері. Зрештою, й самі люди намагалися у цей день не ходити в гості.

Нерідко роль показника , як це підтверджує Іван Франко в «Народному календарі», виконував сам господар. Вставши рано вранці, газда  виходив на подвір’я, обміряв його широкими кроками вздовж та впоперек  - до стайні, обори, хліва та пасіки, а потім заходив до хати й виголошував побажання:

-         Дай, Боже, добрий день, робись худібонька була здорова і я з тобою, моєю жоною, і діточками!

Якщо приходив сусід, то також казав подібну приповістку, але закінчував її так: «…із вами, з своєю і вашою родиною – багаті й щасливі були!». Крім господаря, роль показника міг виконувати хтось інший, але тільки чоловічої статі.

Із введенням пов’язані також численні обряди з водою. У деяких місцевостях побутував старовинний звичай святити воду. Ввечері йшли до того місця, де зливаються три річки, або ж набирали воду в стількок криницях і вдома перепускали її через вогонь (деінде до таких місць навіть робили хресний хід з попом та хоругвами; щоправда, не всі священники брали участь у цьому ритуалі, вважаючи його «поганським». Але в народі свято вірили, що саме така водиця є священною і вельми помічною від усіляких хвороб, нею можна відігнати недобрі сили, зокрема відьом, чи причарувати хлопців…

До речі, на Лівобережній Україні  побутувала трохи інша обрядодія. Юнки, зібравшись потайки від хлопців, йшли до злиття трьох джерел, наповнювали карафку водою, і, розпаливши два полінця над череп’яною мискою, із шептами та примовлянками перепускали між ними джерелиц. Вважалося, що така ритуальна вода може приворожити коханого.

Народна назва свята- Видення – пішла від того, що люди вірили, ніби в цей день  Бог відпускає праведні душі, щоб вони могли подивитися (видіти) своє тіло. В цей час остерігалися копати землю, бити прачами білизну, м’яти льон чи коноплі на терницях, «бо можна придушити душу.  Хто це робив, тому в жнива «гроза обов’язково влучала в копи».

За цим святом прогнозували й погоду.

ü Скільки на Введення води, стільки на Юрія (6 травня) трави.

ü Як є на Введення вода, то буде в мисці молока.

ü Як Введення мости мостить, а Микола (19грудня) забиває  гвіздки, то люта зима буде.

Хоч і мовиться, що «Введенські морози зими не роблять», але під цю пору стає все холодніше й холодніше. Остигла земля вже чекає білої шуби, сподіваючись, що «Третя Пречиста снігом покриває».