БІЙЦІ ТИХОГО ФРОНТУ

Свідомий збройний опір окупантам чинили громадяни України, які об’єднувалися в партизанські загони і з’єднання, групи опору і підпільні організації. Мирне населення бойкотувало накази окупаційної влади, ухилялося від роботи, зривало відновлення підприємств тощо.

         З метою увічнення всенародної боротьби та вшанування подвигу партизанів і підпільників Президентом України 30 жовтня 2001 року було встановлено щорічне державне свято ДЕНЬ ПАРТИЗАНСЬКОЇ СЛАВИ.

         Це свято є найдорожчим для всіх добровільних учасників підпільно-партизанського руху в Україні в роки війни. Воно яскраво відбиває і навіки утверджує непохитну волю, відважність кожного, хто в тилу ворога самовіддано захищав Батьківщину від німецько-фашистських загарбників.

         Дуже складним і тяжким для партизанів та підпільників був початковий період війни, особливо восени і взимку 1941 року. Жорстокий окупаційний режим, люта зима, відсутність досвіду чинення збройного опору досвідченому й озброєному до зубів ворогові, недостатність зв’язку з радянським тилом, невиправні втрати, яких зазнавали партизанські загони, - усе це ускладнювало боротьбу з противником. Загін Олександра Сабурова восени 1942 року здійснив рейд з Брянських лісів на Правобережну Україну. Відстань у кількасот кілометрів партизани подолали протягом місяця, форсувавши Дніпро, Десну і Прип’ять. Загони Сабурова розгромили фашистські гарнізони в 6 райцентрах, зруйнували 29 залізничних і шосейних мостів, провели роз’яснювальну роботу серед населення, унаслідок його чисельність з’єднання наприкінці рейду зросла. Згодом сабурів ці спільно з партизанами загону Сидора Ковпака, загонами з Житомирської та Рівненської областей і білоруськими партизанами утворили в Поліссі вільний від фашистів край, що охоплював 14 районів з населенням 200000 чоловік.

         Як свідчать архівні дані, уже наприкінці 1941 року на окупованій німцями території України активно діяли 883 загони і з’єднання – близько 80 тисяч партизанів.

         На початку 1943 року вже воювали із загарбниками 8 великих партизанських з’єднань, близько 900 партизанських загонів та понад тисячу диверсійно-розвідувальних груп.

         Ані жорстокий окупаційний режим, ані підступна пропаганда не допомогли фашистам погасити полум’я цієї боротьби.

         Немеркнучою славою вкрили себе легендарні партизанські полководці й командири – Сидір ковпак, Олексій Федоров, Олександр Сабуров, Микола Попудренко, іван Боровик, Семен Руднєв, Володимир Дружинін, Петро Вершигора, Іван Бовкун, Василь Бегма, Ілля Діброва та інші партизанські вожаки.

         Усіх їх назвати неможливо, адже тоді в Україні діяло 46 партизанських з’єднань, понад 2 000 партизанських загонів. За час визволення України від окупації у складі українських партизанських формувань та в розвідувально- диверсійних групах нараховувалося 518 тисяч бійців.

         За період війни українські партизани знищили близько 465 тисяч гітлерівців, пустили під укіс 5 тис. ешелонів, висадили в повітря понад 2,2 тисячі мостів, 13,5 тисяч автомашин, 1,6 тисяч танків і бронемашин, підбили 211 літаків, захопили багато бойових трофеїв.

         Підпільно- партизанська діяльність в тилу ворога – це була тяжка, небезпечна робота. Кожен свідомо обирав цей шлях, уже здійснював подвиг у своєму житті. Наш обов’язок – згадувати про них не тільки в свята, а щодня памтати про тих, хто кував цю перемогу, хто загинув у тій страшній війні