150 років від дня народження
Вороного Миколи Кіндратовича,
поета, перекладача, театрознавця.
Народився Микола Вороний 7 грудня 1871 року на Катеринославщині (сучасна Дніпропетровська область) в родині ремісника. Спочатку навчався в Харківському, а потім Ростовському реальному училищі, звідки був виключений за зв’язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Російської імперії. Продовжив навчання у Віденському і Львівському університетах.
Перші вірші почав писати, навчаючись у
Харківському реальному училищі. На становлення Вороного як особистості
найбільше вплинули мати (з шляхетського роду Колачинських, вона прищеплювала
хлопцю любов до рідного слова, до народної творчості, до поезії Шевченка) та
дід Павло (материн батько, який 25 років відслужив в уланському полку, проте
розмовляв виключно українською мовою).
У 1893
році Микола Вороний надрукував свій перший вірш «Не журись, дівчино».
У 1895
році мав намір поїхати до Софії, щоб зустрітися зі своїм кумиром – Михайлом
Драгомановим – українським публіцистом, істориком, літературознавцем,
громадським діячем. Але по приїзді Вороного до Львова стало відомо, що
Драгоманов помер, проте майбутній поет все одно виїхав за кордон і навчався
спочатку у Віденському університеті, а потім – Львівському, де подружився з
Іваном Франком.
З 1896
по 1910 роки Микола Вороний працював бібліотекарем і коректором Наукового
товариства ім.. Т. Шевченка, режисером українського театру товариства «Руська
бесіда», у редакції журналу «Життє іслово», допомагав Іванові Франкові у
виданні газет «Громадський голос» і «Радикал» Деякий час був неофіційним
редактором журналу «Зоря». З 1897 по 1901 роки працював актором у мандрівному театрі, у трупах
М.Кропивницького, П.Саксаганького, М. Садовського та інших. Бував на хуторі
«Надія» у Івана Карпенка-Карого. Служив в установах Єкаринограда, Харкова,
Одеси, Чернігова, викладав у театральній школі.
З 1911
по 1917 роки видав такі збірки поезій «Ліричні поезії»(1911), «в сяйві мрій»
(1913), «Євшан-зілля» (1917).
Був
членом української соціалдемократичної робітничої партії. Революційні події
Микола Вороний сприйняв з великим ентузіазмом і надією на подальшу незалежність
України, проте в 1920 році, коли було остаточно знищено Українську народну
Республіку, емігрував за кордон.
У 1921
році у Варшаві видав збірку «За Україну!», невдовзі переїхав до Львова, де
викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені Миколи
Лисенка, деякий час був директором цієї школи.
У 1926
році, повіривши в «українізацію», повернувся до України, де займався
педагогічною і театрознавчою діяльністю. Останні роки життя (1937-1938) провів
у селі Глиняному Добровеличківського району (з літа 1937), а восени – переїхав
до Новоукраїнки.
29 квітня 1938 року письменник Микола
Вороний був засуджений.
Перші проблеми із законом, як писалося на початку,
почалися у Миколи Вороного ще під час навчання у гімназії в
Ростові-на-Дону ще наприкінці ХІХ
століття. Тоді він почав писати вірші, захоплювався Тарасом Шевченком, театром
Марка Кропивницького та політичною літературою, організовував разом із Семеном
Ерастовим «Українську громаду». Поліція зацікавилася діяльністю юнака. Далі був
ряд обшуків, арештів, заборон на навчання та проживання в містах які мають
університети.
Вчергове
з правосуддям митець зіткнувся 31 березня 1934 року.
Попереднє слідство у справі Миколо Вороного
розпочалося 28 березня 1934 року. Слідчі вишукували у діяльності 60-річного
митця елементи «контрреволюційної діяльності». Цього дня на Вороного була
заповнена анкета обвинуваченого та проведений допит «трубадура національної
революції», як чекісти пафосно називали Вороного.
Того
самого дня допитали чотирьох свідків у його справі - Аркадія Добровольського,
Івана Ле, Петра Колесника, Любомира
Дмитренка. «допитані свідки Іван Ле, Колеснік, Дмитренко і Добровольський показали те, що Вороний є ідеологом
української націоналістичної революції і Вороний з моменту приїзду з еміграції,
вів контрреволюційну націоналістичну агітацію», - йшлося в обвинувальному акті.
Згодом
ці свідчення були представлені на допиті Вороному. Письменник відхилив висунуті
проти нього звинувачення, заперечував участь у контрреволюційному підпіллі.
Особлива
нарада колегії ДПУ УСРР 31 березня 1934 року винесла ухвалу: «Вороного Миколу
Кіндратовича ув’язнити у виправтрудтабір строком на три роки, рахуючи строк з
28 березня 1934 року, з заміною засланням у Казахстан на той же строк, на місце
заслання направити одиночним порядком.»
Останній
арешт Вороного був 29 квітня 1938 року. «Вранці до мене в квартиру постукав
працівник міліції й запитав, чи тут проживає Вороний. Останній почув цю розмову
і, перебуваючи в іншій кімнаті, до якої слід було заходити в інші двері, з
іншого боку, сказав, щоб він зайшов. Після цього Вороного було відведено. Але
куди, я не знаю. Ввечері я пішла до міської ради й запитала про Вороного. Мені
сказали, що його заарештовано» - переповідав слідчому слова Мотрі Голуб, у якої
жив вороний, Павло Андрієвський.
За
«участь у контрреволюційній військово-повстанській організації»заарештували
Миколу вороного та 12 селян Глиняного. Чого вони тільки, за версією слідчого,
не робили: і понижували урожай, і дискредитували стаханівську роботу, і
вербували народ…Вирок за абсурдні обвинувачення, як завжди в історії радянських
репресій, був невиправдано жорстоким – розстріл. Усі 13 осіб були страчені – за
різними даними – того самого дня або 7 червня.
«Виписка
из протокола № 175.
Заседания
Тройки при УНКВД (Український народний комісаріат внутрішніх справ) по Одесской
области 29 апреля 1938 года.
Слушали
дело №…песчано-Бродского р/о НКВД.
20. Вороный
Николай Кондратьевич, 1971 года рождения, уроженец г. Ростова-на Дону, житель
с. Новоукраинка того же района Одесской области, украинец, гражданин СССР, со
средним образованием, из мещан.
До ареста –
без определённых занятий. В 1926 году вернулся из Польши как реэмигрант. В 1934
году был судим Коллегией ОГПУ (спеціальнийорган держбезпеки ) за
контрреволюционную деятельность. Сын его Марк также осуждён за
контрреволюционную деятельность и
отбывает наказание на Соловках.
Является
участником контрреволюционного украинской военно-националистической
организации.
Постановили:
Вороного Николая Кондратьевича расстрелять.
Верно:
секретарь Тройки Фишман.
10
листопада 1957 року Президією Кіровоградського облсуду вирок 1938 року був
скасований, Микола Вороний Реабілітований за відсутністю складу злочину.
Місце
й обставини смерті Миколи Вороного досі невідомі.
Немає коментарів:
Дописати коментар