КОБЗАРІ В ТВОРЧОСТІ ШЕВЧЕНКА

   Зовсім не випадково назвав Т.Г.Шевченко свій поетичний доробок, головну книгу свого життя "Кобзарем". Саме з цим пісенним найменуванням вона стала настільною книгою для кожного українця, увібрала в себе науку віків, має для народу значення заповідне.
          Впродовж багатьох століть кобзарі були хранителями історії українського народу, його нетлінних духовних цінностей. Шанували їх і на Запорізькій Січі. Вони супроводжували козаків у походах, складали пісні, думи про події, свідками й учасниками яких були, підносили бойовий дух війська.

        Кобзарі брали участь в народному повстанні 1768 року на Правобережній Україні, відоме в історії під назвою Коліївщина. Його яскраво описав Шевченко в своїй поемі "Гайдамаки".

        Серед цих кобзарів варто згадати уродженця Звенигородки В.Варченка та П.Скрягу. Після розгрому повстання їх обох за вироком шляжетської військової комісії було страчено.

         Про криваві події Коліївщини Шевченку розповідав його дід,їх безпосередній свідок. Згадаймо рядки з тієї ж поеми "Гайдамаки":

"Батько діда просить, щоб той розказав

Про Коліївщину, як колись бувало,

Як Залізняк, Гонта ляхів покарав,

Столітнії очі, як зорі сіяли...

... Спасибі, дідусю, що ти заховав

в голові столітній ту славу козачу:

Я її онукам тепер розказав..."

     Уважний читач знайде в "Гайдамаках" чимало згадок про тогочасних кобзарів. Ось, наприклад, сцена козацького банкету:

"Шинкар знає, наливає,

І не схаменеться;

Кобзар вшкварив, а козаки -

Аж Хортиця гнеться..."

    А далі йдуть такі рядки:

"Не одцурався того слова,

Що про Україну

Сліпий старець сумуючи,

Співає під тином..."

    Одне з центральних місць займає образ кобзаря в таких розділах поеми як "Свято в Чигирині", "Банкет у Лисянці", "Гонта в Умані".

       Розповіддю про кобзаря починається і заверщується вірш "Перебендя". А поезія "Перебендя" повністю присвячена сліпому народному співцеві, який розганяє тугу людям, нагадує про славне трагічне в минулому нашого народу.

             Як бачимо, в Шевченка були всі підстави назвати збірку свої поезій "Кобзарем". Більше  того, вже в першому його виданні було вміщено офорт друга поета художника В.Штенберга "Кобзар з поводирем".

            Добре знав Шевченко багатьох кобзарів-сучасників. Так, він зустрічався з О.Вересаєм і подарував останньому в 1860 році свого "кобзаря" з дарчим написом. Знав Шевченко також творчість І.Кравчука, Д. Холодного, А. Шута та інших кобзарів.

            Геній  Шевченка можна порівняти з могутньою повноводною рікою. А живили її позамулені джерела непокірного народного духу. До цього джерел з повним правом можна віднести творчість співців народних - кобзарів.