Явдоха прийшла, весну привела

   Якщо весна барилася й не поспішала до нас приходити, то люди її починали закликати. А починали закликання на Новий рік. Тобто на 1 березня за старим стилем, або на 14 березня за новим. За народними звичаєм цей день зветься  - Явдохи. А за християнським календарем – день преподобної мучениці Євдокії, яка була страчена за християнську віру близько 160 - 170 рр.

Святкування Нового року на весні, на Явдохи, зберігалось на Україні аж до XV століття. Саме тому, у нас в колядках та щедрівках прилітає ластівка, а щедрівники засівають господарів. Саме цього дня з першою ластівкою з вирію з'являється до нас весна. Побачивши її, діти брали у жменю землі, кидали їм услід і говорили: «На тобі, ластівко, на гніздо!» — це, щоб швидше весна приходила. Господині брали до рук грудку землі й кидали її на город зі словами: «Кріп сію!» На тому місці, де вона падала, мав зійти кріп.

Господарі, що вже думають про посіви ранніх ярових зернових культур, по ластівках угадують народу: «стеляться» ластівки над землею — буде погода, можна вже сіяти овес; «бояться» ластівки землі — ще буде негода. При цьому має значення й кількість ластівок, бо ж, як відомо, «одна ластівка ще весни (погоди) не робить».

Починаючи з цього дня, діти ходили по дворах і славили прихід весни, співали закличні веснянки і носили із собою вирізаних з дерева ластівок або випечених «жайворонків»:

Благослови, Боже,
Весну закликати,
Зиму проводжати.

Прийди, весно, прийди,
Прийди, прийди, красна,
Принеси нам збіжжя,
Принеси нам квіточок.

Також вважалося, що цього дня прокидається від зимової сплячки бабак, виходить на світ, свище три рази, а потім знову лягає на другий бік і так спить аж до Благовіщення. І ховрашок, кажуть, перевертається на інший бік. Отож люди виходили в поле, особливо в степовій Україні, щоб почути той посвист.

Добрий господар обов'язково зрізав сухі гілки дерев у саду. Ця процедура проводиться не тільки для того, щоб дерева краще родили, але й щоб на цих деревах нечиста сила не селилася.

Вважалося, що свята Євдокія зберігає ключі від весняних вод, тому цього дня заносили до хати талу воду, вмивали дітей і самі вмивалися. Люди вірили – як умитися на Явдоху молоком, будеш на обличчя білим і гарним. А ще кропили водою стіни – щоб ті дихали. Давали цю воду курям, щоб добре неслися, коровам – щоб доїлися. В центральних регіонах України жінки сіяли розсаду в горщиках, сподіваючись, що, посіяна в цей день, вона не постраждає від морозу. А ще святили в церкві зерна пшениці з тим, щоб першою її висівати.

На Явдохи дівчата в цей день до сходу сонця заклинали своїх суперниць такою молитвою: «Щоб на дорозі не стояли та мене — хрещеную, народженою рабу Божу (ім'я) добрим словом поминали». Городники вважали, якщо «під Явдоху» висіяти розсаду капусти, то вона не боятиметься морозів. Те ж саме стосувалося й рільників, бо «Одова Явдоха виходить з плугом».

Господарі вгадують у цей день майбутній урожай: якщо вітер у цей день віє із заходу або з півдня — буде врожай на збіжжя; якщо ж зі сходу або півночі, то буде посуха, а тому і неврожай на зернові культури. Якщо день сонячний — уродить пшениця, якщо ж день похмурий і небо захмарене — буде врожай на просо і гречку. Теплий сонячний день віщує врожай льону й коноплі. Якщо зранку сонячно, то врожайними будуть ранні посіви; сонце в обід — можна надіятися на середні посіви, а якщо цілий день небо захмарене і сонце визиратиме тільки під вечір — пізні посіви будуть урожайними. Якщо в цей день хуртовина, то селяни кажуть: «Явдоха хвостом крутить — буде пізня весна!»

З Явдохи починаються і магічні весняні ігри — «веселки», «гаївки», «гагілки», «ягівки» (так вони називались у різних місцевостях), що «допомагали» весні у її оновлювальній роботі. Виконувались веснянки аж до Зелених свят.