МЕЧ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

1  СІЧНЯ

110 років від дня народження 

українського політичного діяча, 

БАНДЕРИ СТЕПАНА АНДРІЙОВИЧА,

ідеолога і теоретика, провідного діяча 

українського національного-визвольного

руху 1930-1950-х років

    Ім'я Степана Бандери в результаті тривалої й безцеремонної радянської пропаганди ще й досі сприймається доволі контроверсійно. Недарма учасників того національно-визвольного руху радянська пропаганда назвала "бандерівцями". Непоказний зовні, С.Бандера уособлював собою силу духу й відданість ідеї незалежної України.

     Походив Степан Андрійович Бандера з родини греко-католицького священника, яка мешкала тоді в с. Старий Угринів неподалік від Калуша в галичині. Після закінчення української гімназії в м. Стрий Бандера вступає на агрономічний відділ Львівської політехнічної школи. Студентом він долучився до діяльності підпільної Української військової організації (УВО), а з часу створення у 1929 році Організації українських націоналістів (ОУН), головним завданням якої була боротьба за самостійну соборну Українську державу, стає її членом.

       На початку 1930-х років у Галичині крайова організація ОУН провела низку акцій непокори, одним із учасників і керівників яких був С.Бандера. У відповідь польський уряд вдався до насильницького придушення українського руху - "пацифікації", яка не принесла миру Галичині, а лише сприяла активізації та радикалізації ОУН, 

    У 1934 році бойова група ОУН, якою фактично керував крайовий провідник ОУН у Галичині С.Бандера, вчинила замах на міністра внутрішніх справ Польщі генерала Б. Петрацького. Учасників замаху було заарештовано й засуджено до різних термінів ув'язнення. У Варшавському процесі С. Бандеру засудили на смертну кару, яку замінили на довічне ув'язнення.

     І ось у вересні 1939 року розпочалася німецька агресія проти Польщі. Під час авіаційних нальотів адміністрація в'язниці, де сидів Степан Андрійович Бандера, поспішно евакуювали, і йому разом з іншими націоналістами, вдалося вирватися на волю. Так він опинився аж на Ковельщині, де зв'язався з діючою мережею ОУН, яка почала створювати партизанські загони, готуючись до майбутньої боротьби.

 Навколо С. Бандери сформувалися радикально налаштована опозиційна група членів ОУН. Не знайшовши порозуміння з тогочасним проводом ОУН на чолі з А. Мельником, він очолює новостворений Революційний провід ОУН, який 1940 року на зборі у Кракові утворив ОУН-революційну (ОУН-р). Її нерідко називали "бандерівською".

   На початку Другої світової війни С. Бандера як провідник ОУН організовує похідні групи, які на звільнених від радянських військ українських територіях мали б налагодити місцеве управління. Він ініціює створення Українського національного комітету для консолідації українських політичних сил для боротьби за державність. Рішенням проводу Організації 30 червня 1941 року у Львові було проголошено відновлення Української держави, але через те, що Гітлер наказав негайно ліквідувати цю "змову українських самостійників", німці заарештували Степана Бандеру вже за кілька днів після проголошення Акта. До грудня 1944 року С.бандера перебував у цімецькій в'язниці. Німці хотіли його й очолювану ним організацію використати проти Радянського Союзу, але Степан Бандера категорично відмовився проти цієї пропозиції.

        У лютому 1945 року С.Бандеру обрали членом нового бюро Проводу разом із 

Р. Шухевичем і Я. Стецьком. Цей вибір підтвердила Конференція ЗЧ ОУН 1947 року, і тоді Степан Бандера став знову головою Проводу всієї ОУН. Як провідник ОУН Степан Бандера у повоєнний час вирішив далі продовжквати збройну боротьбу проти Радянського Союзу. він інтенсивно організовує крайовий зв'язок і бойові групи ОУН, підтримуючи контакт із краєм аж до його раптової смерті 15 жовтня 1959 року. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Двома роками пізніше німецька судова експертиза оголосила, що вбивцею Степана Бандери був радянський агент Богдан Сташинський