2 ЛЮТОГО
120 років від дня народження
МАЛАНЮКА ЄВГЕНА
ФИЛИМОНОВИЧА
Самобутній поет, літератор, полум'яний публіцист і громадський діяч Євген Филимонович Маланюк закликав український народ до боротьби за визволення, вірив йу його перемогу й оспівував самостійність і сувернітет України. Народився Євген Маланюкв с. Архангороді Херсонської губернії (теперм. Новоархангельськ Кіровоградської області). Мати поета походила зі збіднілої дворянської родиниколишніх сербських осадчих.
Батько, Филимон Васильович. був досить колоритною постаттю у містечку. Не маючи за плечима ні університету, ні навіть гімназії, він завдяки природному розумові й самоосвіті вибввся у перший шерег місцевої інтелігенції. Був ініціатором фундації театру в місті, дбав про відкриття прогімназії, а згодом гімназії, активно дописував до повітових газет, кохався в історії. зусиллями батька в сім'ї була зібрана непогана бібліотека. Ця книгозбірня теж прислужилася майбутньому письменникові. Як свідчить сам Є.Маланюк, віршувати він почав ще гімназистом у 13 років. У юнака сформувався справжній культ читання. Закінчивши Єлисаветградське реальне училище (1914), навчався у Києві у військовій школі(1914-1917). Воював на Західному фронті в лавах російської армії. Світова війна закінчилася для Євгена Маланюка в лютому 1918 року. Проте склалося так, що після короткої вітпустки йому знову довелося воювати: він став на захист Української держави. На нього чекали ще три роки війни, тричі доводилося здавати ворогові Київ, був "кривавий листопад" 1919 року, коли внаслідок жорстоких боїв та тифу в сотнях залишалося по 5-10 бійців, а полки нараховували 50-60 багнетів. А ще був 1920 рік, коли тридцятип'ятитисячне українське військо після десятиденних запеклих боїв було змушене 21 листопада о 17 годині віддати останній салют рідній землі і перейти польський кордон. Із 1920 року Є. Маланюк опинився у вимушеній еміграції.
Милодий письменник прагнув стати одним із творців національної державотворчої ідеї і, осмислюючи причини збройних поразок, схилявся до висновку, що національній еліті не вистачило теоретичного обгрунтування сутності й мети українського національного руху. Ці думки знайшли своє відображення в його поезії: "На хресті слова розіпятий цвяхами літер....".
Протягом довгого й складного життя, зітканого з "переходів та ісходів", Євген Маланюк жодного разу не зрадив собі , не зрікся свого добровільного вибору, того хресного шляху, який пророкувала його розіп'ята душа. Свідчення тому - низка поетичних книг, історіософічні, культорологічні, публіцістичні, літературно-критичні статті, нариси. У поета, дослідника, публіциста Євгена Маланюка один адресат і один герой - Україна. І то однаково стосується творів, у яких поет величає її Степовою Елладою.
У Подебрадах (Чехія) 1924 року поет дебютує збіркою віршів "Стилет і стилос". Роком пізніше в Гамбурзі побачить світ наступна книга поезій "Гербарій" (вона була написана першою, але затрималася з виходом у видавництві). Осмислення трагічної долі Вітчизни - такий наскрізний мотив поезій цього періоду. Любляче й зболене серце поета народжувало гнівні й глибоко трагічні інвективи. Тема України з кожною новою поезією все глибше осмислювалася автором в історіософському аспекті. Ностальгічна емоційність поступалася місцем філософським роздумам. У цих збірках, у книгах, що з'явилися згодом ("Земля й залізо", 1930; "Земна Мадонна", 1934; "Перстень Полікрата", 1939), Євген Маланюк заглиблюється в історичне минуле УКраїни, підносячи державотворчі ідеали княхої доби, змагання за волю й державу славного козацтва, але водночас шукаючи відповіді на питання сучасності. Мужності, стійкості, силі поет протиставляє "рабську кров", "розслабленість ледачу", розспіваність, плебейство.
1945 року Євген Маланюк був змушений залишити домівку, сім'ю й податися у другу еміграцію. Точніше, з цього року для нього розпочався другий період блукань, цього разу вже в Німеччині. Минуло майже чотири довгих таборових роки життя. У таборовій школі міста Регенсбурга Євген Филимонович влаштовується вчителем математики та української літератури. Навколо нього знову збирається коло літературно обдарованої молоді з нової хвилі української еміграції - Леонід Лиман, Олег Зуєвський, Леонід Полтава. Поет бере участь у створенні письменницької організації МУР (Мистецький український рух0, що протягом 1945-1949 років працювала в Німеччині й стала цікавою сторінкою в історії української літератури у вигнанні.
Під кінець сорокових люди все частіше від'їздили з таборів: хто до Латинської Америки, хто в Австралію, проте, більшість прагнула потрапити до США. В одному із транспортів 1949 року відпливав у свою третю еміграцію і Євген Маланюк. Нелегко складалося його життя в Америці. Спочатку довелося працювати фізично. Пізніше пощастило влаштуватися за фахом - на інженерну посаду в Нью-Йорку; в креслярському бюро він працював до виходу на пенсію у 1962 році. У США були видані поетичні збірки Є. Маланюка "Влада" (1951), "П'ята симфонія" ( 1953), "Поезії в одному томі" (1954; до цієї книги була включена збірка поезій "Проща"), "Остання весна" (1959), "Серпень" (1964). Поет підготував і свою останню збірку віршів "Перстень і посох", що вийшла в Мюнхені (1972) вже по його смерті.
Помер Євген Маланюк 16 лютого 1968 року в Нью-Йорку. Похований на кладовищі в Бавнд-Бруці (Нью-Джерсі), яке часто називають українськми пантеоном.
Батько, Филимон Васильович. був досить колоритною постаттю у містечку. Не маючи за плечима ні університету, ні навіть гімназії, він завдяки природному розумові й самоосвіті вибввся у перший шерег місцевої інтелігенції. Був ініціатором фундації театру в місті, дбав про відкриття прогімназії, а згодом гімназії, активно дописував до повітових газет, кохався в історії. зусиллями батька в сім'ї була зібрана непогана бібліотека. Ця книгозбірня теж прислужилася майбутньому письменникові. Як свідчить сам Є.Маланюк, віршувати він почав ще гімназистом у 13 років. У юнака сформувався справжній культ читання. Закінчивши Єлисаветградське реальне училище (1914), навчався у Києві у військовій школі(1914-1917). Воював на Західному фронті в лавах російської армії. Світова війна закінчилася для Євгена Маланюка в лютому 1918 року. Проте склалося так, що після короткої вітпустки йому знову довелося воювати: він став на захист Української держави. На нього чекали ще три роки війни, тричі доводилося здавати ворогові Київ, був "кривавий листопад" 1919 року, коли внаслідок жорстоких боїв та тифу в сотнях залишалося по 5-10 бійців, а полки нараховували 50-60 багнетів. А ще був 1920 рік, коли тридцятип'ятитисячне українське військо після десятиденних запеклих боїв було змушене 21 листопада о 17 годині віддати останній салют рідній землі і перейти польський кордон. Із 1920 року Є. Маланюк опинився у вимушеній еміграції.
Милодий письменник прагнув стати одним із творців національної державотворчої ідеї і, осмислюючи причини збройних поразок, схилявся до висновку, що національній еліті не вистачило теоретичного обгрунтування сутності й мети українського національного руху. Ці думки знайшли своє відображення в його поезії: "На хресті слова розіпятий цвяхами літер....".
Протягом довгого й складного життя, зітканого з "переходів та ісходів", Євген Маланюк жодного разу не зрадив собі , не зрікся свого добровільного вибору, того хресного шляху, який пророкувала його розіп'ята душа. Свідчення тому - низка поетичних книг, історіософічні, культорологічні, публіцістичні, літературно-критичні статті, нариси. У поета, дослідника, публіциста Євгена Маланюка один адресат і один герой - Україна. І то однаково стосується творів, у яких поет величає її Степовою Елладою.
У Подебрадах (Чехія) 1924 року поет дебютує збіркою віршів "Стилет і стилос". Роком пізніше в Гамбурзі побачить світ наступна книга поезій "Гербарій" (вона була написана першою, але затрималася з виходом у видавництві). Осмислення трагічної долі Вітчизни - такий наскрізний мотив поезій цього періоду. Любляче й зболене серце поета народжувало гнівні й глибоко трагічні інвективи. Тема України з кожною новою поезією все глибше осмислювалася автором в історіософському аспекті. Ностальгічна емоційність поступалася місцем філософським роздумам. У цих збірках, у книгах, що з'явилися згодом ("Земля й залізо", 1930; "Земна Мадонна", 1934; "Перстень Полікрата", 1939), Євген Маланюк заглиблюється в історичне минуле УКраїни, підносячи державотворчі ідеали княхої доби, змагання за волю й державу славного козацтва, але водночас шукаючи відповіді на питання сучасності. Мужності, стійкості, силі поет протиставляє "рабську кров", "розслабленість ледачу", розспіваність, плебейство.
1945 року Євген Маланюк був змушений залишити домівку, сім'ю й податися у другу еміграцію. Точніше, з цього року для нього розпочався другий період блукань, цього разу вже в Німеччині. Минуло майже чотири довгих таборових роки життя. У таборовій школі міста Регенсбурга Євген Филимонович влаштовується вчителем математики та української літератури. Навколо нього знову збирається коло літературно обдарованої молоді з нової хвилі української еміграції - Леонід Лиман, Олег Зуєвський, Леонід Полтава. Поет бере участь у створенні письменницької організації МУР (Мистецький український рух0, що протягом 1945-1949 років працювала в Німеччині й стала цікавою сторінкою в історії української літератури у вигнанні.
Під кінець сорокових люди все частіше від'їздили з таборів: хто до Латинської Америки, хто в Австралію, проте, більшість прагнула потрапити до США. В одному із транспортів 1949 року відпливав у свою третю еміграцію і Євген Маланюк. Нелегко складалося його життя в Америці. Спочатку довелося працювати фізично. Пізніше пощастило влаштуватися за фахом - на інженерну посаду в Нью-Йорку; в креслярському бюро він працював до виходу на пенсію у 1962 році. У США були видані поетичні збірки Є. Маланюка "Влада" (1951), "П'ята симфонія" ( 1953), "Поезії в одному томі" (1954; до цієї книги була включена збірка поезій "Проща"), "Остання весна" (1959), "Серпень" (1964). Поет підготував і свою останню збірку віршів "Перстень і посох", що вийшла в Мюнхені (1972) вже по його смерті.
Помер Євген Маланюк 16 лютого 1968 року в Нью-Йорку. Похований на кладовищі в Бавнд-Бруці (Нью-Джерсі), яке часто називають українськми пантеоном.
Немає коментарів:
Дописати коментар