Одне з найбільш важливих родинних свят, один із найбільших магічних днів, коли кожна сім'я і словом, і ділом створювала у своїй оселі атмосферу затишку, багатства, щастя й миру.
Цього дня ще від самого ранку хазяйка береться до роботи: у першу чергу слід виконати магічну дію - добути "новий вогонь". Для цього треба взяти кремінь та кресало, що пролежали під образами останні дванадцять днів, потім перехреститися тричі й викресати "новий вогонь", ставши обличчям до сходу сонця. Протягом останніх дванадцяти днів останнього місяця господиня сушила дванадцять полін, які саме тепер і треба розпалити "новим вогнем".
А потім настає черга приготування дванадцяти святкових страв. Зазвичай це узвар, варений горох, смажена капуста, риба, квасоля, вареники, картопля, гриби, гречана каша, голубці, коржі та пшенична кутя. Ця багата вечеря обов'язково має бути пісною; до столу господиня в основному подає дари саду й городу, щоб таким чином подякувати минулому року за благополуччя родини.
Добрий господар теж не гає часу, поки господиня порається біля печі, він повинен: напоїти й нагодувати худобу, прибрати в хліві, ретельно оглянути двір, дім - усе своє господарство. Уся родина, усе живе й неживе, що має відношення до сім'ї, повинно бути готове до зустрічі урочистого свята. Обов'язково слід повернути до господи все, що було де-небудь забуте або кимось позичене.
Уся родина цього вечора неодмінно має бути разом, щоб і протягом року пам'ятати про міцність родинних уз. Старі люди кажуть, що та людина, яка проведе Святвечір поза сімейним колом, весь рік блукатиме світом, почуватиметься незатишно й одиноко. Важливо також у цей день пробачити всі кривди, що були вам заподіяні, щоб не брати образи й поганий настрій із собою до майбутнього року.
Отже, весь день минає в поранні по хазяйству, веселих і важливих турботах. Прийнято цього дня не снідати й не обідати; дещо з'їсти в обідній час дозволяється хіба що дітям задля збереження нормального функціонування травної системи. Коли ж починає вечоріти, хазяїн дому готує символ урожаю - "дідуха". Переступаючи поріг рідного рому, господар вітається з хазяйкою так, наче вони вперше цього дня побачилися, вітає зі Свят-вечором, бажає ста років щастя та здоров'я всім, хто є присутнім у домі. завершивши святкові побажання, він ставить "дідуха" під образами, кладе побіч нього господарське начиння, а господиня застеляє все це новою білою скатертиною.
Потім хазяїн уносить до хати невеликий оберемок сіна й соломи. Солому треба постелити на підлозі, а сіно - розділити на дві частини, бажано нерівні. Меншу частину слід покласти на покутній бік святкового столу, а більшу - під цей же стіл. На цю копицю треба поставити невеличку ладанку, щоб оселя сповнилася святковими ароматами. а збоку від сіна - залізні господарські речі, наприклад сокиру або леміш.
Хазяї дому з хлібом і ладанкою в руках обходять все своє господарство, обкурюючи і таким чином забезпечуючи захист дому від відьм та інших злих сил. Хазяйка посипає землю дрібним насінням маку, а хазяїн "зарубує поріг".
Ці магічні дії допомагають господарям дому захистити свою оселю від злих сил не тільки на цей вечір, але й протягом усього наступного року. Існує традиція класти під святкову скатертину по часничині під кожен кут - знову ж таки задля захисту від ворожих людині сил.
Святкова вечеря обов'язково повинна бути приготовлена на "новому вогні", за умови дотримання магічних законів цього вечора. Ось основні дії, що передбачені стародавніми українськими традиціями святкування.
Дитина віком до семи років кладе на сіно, що лежить на кінці столу, три хлібини, дрібку солі, воскову свічу. Потім господиня ставить на стіл вечерю, а на покутті - кутю й узвар. Надвечір діти вже дуже голодні, але вони знають, що зарано просити їсти, неодмінно треба дочекатися, поки зійде вечірня зоря - знамення того, що син божий народився. Коли сходиться вечірня зоря - знамення того, що син Божий народився. Коли сходить вечірня зоря, до кімнати входить господар і урочисто повідомляє, що Свят-вечір розпочався. Перш ніж перейти до святкового прийому їжі, він повинен нагодувати свою худобу всіма святковими стравами, подякувати їй за вірну службу протягом минулого року. Господиня в цей час так само пригощає святковою вечерею свійську птицю.
Цього дня в жодному разі не можна бити тварин - це великий гріх. Власне, бити тварин будь-якого дня не треба.
Коли господарі поверталися до хати, хазяйка вимикає світло, велить дітям принишкнути, а хазяїн виходить за двері зі святковою вечерею в руках і гукає до безкрайого зоряного неба: "Морозе, іди до нас кутю їсти!" далі звичай велить мовчки почекати, чи не відгукнуться таємничі сили природи, а потім гукнути ще двічі. після третього заклику господар мусить промовити: "" Як не хочеш іти до нас, то й не йди і на жито-пшеницю, усяку пашницю. Іди на моря, на ліси, а нам шкоди не роби!"
Потім він тричі припрошує сірого вовка, аби не брав у господі телят, ні ягнят, ні поросят, а насамкінець - злі бурі й вітри. Після виконання цих магічних дій господар, не озираючись, повертається до хати, причиняє за собою двері. І до самого кінця вечері не можна відчиняти двері й тим більше виходити з дому.
на Свят-вечір родина обов'язково згадує своїх померлих родичів, припрошує їх узяти участь у вечері. Сідаючи за стіл, необхідно подути на стілець. щоб "не придавити мертву душу", яка прийняла запрошення на цю святкову вечерю. для мертвих душ родичів можна залишити узвар на вікні, або після вечері не прибирати зі столу немиті ложки - начебто щоб душі лизали й не залишилися голодними. Хазяїн дому тричі обходить "за сонцем" навколо столу з куттею та свічкою в руках, потім на колінах перед образами молилися за померлих родичів. Дружина й діти так само. Потім уся родина молиться за свою родину й господу - аби все на добре велося. Далі господар закликає всі грішні й праведні душі на святу вечерю, передає миску з кутею господині. І тільки після цього родина починає вечеряти.
Першою традиційно куштувати кутю, а потім уже решту приготовленого, запити узваром. Якщо сталося так, що в господі гостює стороння людина, її обов'язково кличуть до святкового столу. Гість на Свят-вечір приносить щастя до оселі.
Будь-яка дрібничка під час святкової вечері має величезне значення, зокрема вся родина уважно стежить за тінню на стіні - вона віщує події майбутнього року. Не можна багато говорити, не годиться виходити під час вечері з-за столу, забороняється пити, бо якщо дитина витримує спрагу - справжнім козаком буде.
Якщо за святковою вечерею дівчин чихне - це знак, що вона заміж вийде, якщо хлопець чхне - добрим козаком буде. раніше батько в такому разі доньці дарував теля - на щастя, синові - лоша.
Важлива подія цього вечора - діти носять кутю до близьких родичів та хрещених батьків і просто сторонніх людей. яких хочеться привітати зі святом. Ось кілька уривків - прикладів українських святкових привітань - колядок.
Слово "коляда" походить від давньоримської назви Нового року, який святкувався в другій половині грудня. Походження назви опосередковано вказує на значний вплив греко-римської культури на староукраїнські традиції. Можливо, разом із назвою свята наші предки запозичили й традицію величальних новорічних пісень. у перекладі з римської мови "коляда" значить "хвалити". Календами називалося печиво у формі ясел або інших пов'язаних із народженням Ісуса Христа речей, яке роздавали в римських церквах на Різдво. Слово "коляда" є в мовах більшості народів Європи. В українській мові це слово має кілька значень;
- різдвяне свято;
- величальна пісня, що співається під час різдвяних свят;
- винагорода у вигляді грошей або продуктів за величальну різдвяну пісню.
Величальні пісні виконуються для хазяїна, хазяйки або літніх людей.
Але в піснях чітко простежуються і хліборобські, і мисливські, і весільні, і військові, і фантастичні мотиви.
Немає коментарів:
Дописати коментар