Це одне із найбільш таємничих, урочистих і "родинних" свят, яке обіцяє здійснення мрій кожному, хто вірить в чудеса. Очікують дива не тільки діти, але й дорослі, навіть якщо вони зовні серйозні й не подають виду.
За стародавньою легендою, Дід Мороз мешкає далеко на півночі Європи, у Фінляндії. Звичайний транспорт Діда Мороза - запряжені в сани олені. Роздавати новорічні подарунки він починає з Лапландії. Легенда дуже красиво описує Лапландію: води там покриті срібним льодом, а на небі замість сонця - прекрасні зорі. Проте це тільки одна з легенд. А ось трішечки історії.
На думку дослідників, справжній Дід Мороз мешкав на березі Середземного моря. Наприкінці ІІІ століття в Лікії, біля кордону із сучасною Туреччиною, жив парубок на ім'я Ніколаус. Він мав духовне звання й був шанований людьми за доброту, прагнення допомогти бідним і знедоленим. Саме за ці заслуги його і вважають святим. Цей святий не тільки намагався зарадити біді ближнього, але й знаходив і повертав додому викрадених дітей. Похований Ніколаус у соборному храмі в місті Мірра, що в Італії.місцеві жителі до сьогодні вшановують останки цього святого.
Коли європейські переселенці оселилися в Америці, вони принесли на континент і свої традиції, легенди, перекази і серед них - традицію вшанування святого Ніколауса. а Санта Клаус - не що інше як святий Ніколаус. А в 1822 році в Америці було видано книгу "Прихід святого Миколи". автор Клеменс Мур розповідає про надзвичайну й таємничу зустріч хлопчика та святого Миколи напередодні Різдва. Дослідники схильні вважати цей рік - рік виходу книги у світ - роком народження Діда Мороза. Зараз Дід Мороз має дуже багато імен, зокрема узбецький Дід Мороз - Кербобо, якутський - Дід Дил, алтайський - Соок-Таадак, калмицький - Зул, фінський - Йоулупкі, італійський - Баббо Натале, німецький - Вайнахтсман, казахський - Колотун Ага, критський - святий Василь, датський - Юлетомте, румунський - Мош Даріле тощо.
Деякі діди Морози мають помічників. Наш - Снігуроньку, австрійський - Крампуса, якутський - дівчинку Харчаану, бельгійський - Чорного Пірата, а фінський Йоулоупкі з'являєть до дітлахів у супроводі симпатичних гномиків.
Виглядати Дід Мороз може також по-різному, і залежить це не тільки від погодніх умов кожної конкретної країни. Наприклад, польський святий Микола схожий на єпископа - має червоне вбрання й мирту на голові. Російський Дід Мороз одягнений у довгу шубу блакитного кольору, підперезану червоним поясом. У руках дідусь обов'язково має прикрашену палицю. Француз одягнений у куртку червоного кольору, облямовану білим хутром, червоні штани та гостроверху шапинку. Фінський Йоулупкі має довге волосся, одягнений у червоне та має високу конусоподібну шапинку, яку можна помітити ще здалеку. швейцарці мають аж двох Дідів Морозів: один - зігнутий дідуган із величезним носои. Ім'я його - Юлтомтен. Другий - карлик Юлніссаар. Іспанський Олентцеро одягнений у національний одяг, до того ж завжди має при собі пляшку доброго вина. монгольський дід Мороз схожий на пастуха: на ньому волохата шуба та велика лисяча шапка, біля пояса - табакерка, кремінь. У руках він тримає кнут. діти німеччини, Польщі й Голландії переконані, що в приготувлених для святкових подарунків шкарпетках обов'язково треба залишити трохи сіна або якийсь овоч - для втомленого дідового скакуна.
Отже новорічне свято бере свій початок ще з часів найдавніших народів-землеробів. Ці народи вшановували культ сонця, оскільки саме від нього залежав найбільшою мірою врожай. У найкоротший день первісні люди, напевно, лякалися, що сонце може зникнути назавжди - "померти", і тому вони запалювали вогнища, факели, вірячи в те, що таким чином додають сонцю сил для відродження.
неможливо визначити, який народ почав святкуати зустріч нового року першим, оскільки цей день святкується всіма народами нашої планети з давніх часів. Але до кожного народу Новий рік приходить "у свій час", відповідно до традицій, звичаїв, легенд цього народу, пов'язаних із місцем проживання, історичною долею та іншим. Але все ж таки пальму першості у справі святкування Нового року деякі вчені віддають китайцям, які свого часу започаткували традицію привітання одне одного святковими листівками. Первинні листівки містили лише ім'я того, хто їх вручав, на них не було ні привітань, ні побажань. До речі, самій святковій листівці вже понад тисячу років.
Слов'яни за стародавніх часів ушановували бога вишень Керніса - навесні на вишневих гілках запалювали святкові свічки. Цю традицію в слов'ян запозичили німці - вони охоче вирощували вишневі дерева в кадках, а під час зустрічі Нового року прикрашали їх.
Давні єгиптяни святкували Новий рік улітку, коли розливався Ніл - священна ріка, давні греки - 22 червня, стародавні германці вважали настанням Нового року початок листопада - перші зимові морози давали знак збиратися разом і святкувати. давні римляни святкували Новий рік то 1 березня, то 1 січня. Зарадив "святковому непорозумінню" імператор гай юлій Цезар: він увів традицію святкувати Новий рік 1 січня. Саме Давньому Риму ми завдячуємо чудовою та приємною традицією дарувати одне одному подарунки. Якщо вірити легенді, то найпершими у світі новорічними подарунками були гілки лавра. Вони віщували удачу та щастя наступного року.
В Ефіопії святкують Новий рік після закінчення періоду дощів, 11 вересня. Напередодні свята обов'язковим ритуалом є ритуальне купання в річці - очищення перед початком нового року . Цього ж дня ефіопи змагаються в стрибках через вогнище.
Швейцарці під час святкування Нового року вибирають найпривабливішу дівчину - царицю світла, на голову їй надягають корону з запалених свічок - символ сонця, нового життя й нових сподівань.
Індіанці зустрічають Новий рік двічі на рік: на початок літа й восени. На початку літа (свято Лорі) діти заготовляють хмиз і старі непотрібні речі, щоб увечері розпалити величезні святкові ввогнища, навколо яких і веселяться разом із дорослими. А восени (свято Дівалі) улаштовують народні вистави за давньоїндійським епосом "Рамаяна", під час яких під захоплені вигуки натовпу урочисто спалюють "демона".
В італійців існує небезпечна для перехожих традиція - викидати в ніч на 1 січня з вікон старий непотріб: посуд, меблі тощо. Італійці переконані, що взамін викинутої напередодні свята старої речі в новому році вони отримають нову. Усі дітлахи чекають на добру фею бефанію, яка розкладає святкові подарунки в розвішані біля комина дитячі панчохи. Без подарунків залишаються ті діти, які погано поводилися протягом року. Італійський Дід Мороз має ім'я Баббо Натале.
Натомість у кубинців вважають за найкраще проводити "водні процедури": в день Нового року прямо з вікон вони виливають на вулицю воду. А потім під час кожного удару годинника треба встигнути з'їсти дванадцять виноградинок - маленьких символів сонця.
Іранці святкують Новий рік 22 березня. За давньоперською легендою це свято започаткував цар Джемшит, він же звелів палити новорічні вогнища. Люди в карнавальних костюмаж стрибають через ці вогнища, очищаючись від негараздів минулого року. Покине пролунає новорічний постріл, не можна братися до святкової вечері, а слід сидіти, тримаючи в руках монетки як символ багатства в майбутньому році.
Японці святкують Новий рік протягом семи днів. Обов'язкова умова "правильної" зусрічі свята - новий одяг. Діти в новорічну ніч ховають під подушку малюнок із човником і сімома чаклунами - покровителями щастя. Святкування супроводжується читанням віршів, танцями, запусканням паперових зміїв та іншого. новорічне дерево японців - мотибана, прикрашена кульками з рисового борошна. Будинки цими днями прикрашені гілками сливи, бамбука і сосни - символів життелюбства, вірності й довголіття. Перед дверима дому натягують мотузку - захист від злих сил. Коли всі дзвони опівночі 31 грудня ударять 108 разів, вважається, що Новий рік настав. Із кожним ударом дзвона люди очищуються від гріхів і пороків, а після останнього удару дзвона слід вийти на вулицю й зустріти сонце та Новий рік. Японського Діда Мороза звати Сегацу-сан.
бірманці відзначають Новий рік у квітні. Звичай велить обливати одне одного водою, вітаючи в такий спосіб і бажаючи всього найкращого. А колумбійці напередодні Нового року виготовляють величезних ляльок, що символізують старий рік. Жартівники одягають на себе цих кукол і ходять містом, смішать людей. Опівночі ці ляльки вибухають від прихованих усередині них зарядів, тож до цього моменту обов'язково треба встигнути зняти куклу й залишити її подалі від натовпу - на майдані.
Панамці вважають за необхідне влаштовувати в новорічну ніч шаленний шум, намагаючись викричати все неприємне, що сталося минулого року, та хороше, чим можна похвалитися перед іншими. Дивна традиція в панамців: вони на Новий рік ставлять капкани, щоб ловити злі сили й таким чином зашкодити їм потрапити в наступний рік. Панамського Діда Мороза звати папай Ноель. Болгари вноворічну ніч на три хвилини вимикають світло й віддаються так званим "новорічним поцілункам". Німці під час ударів годинника вилізають якнайвише та з останнім ударом усі разом "стрибають у новий рік". До речі, за повір'ям, Дід Мороз має німецьке походження.
Угорці переконані, що на новорічному столі не повинно бути страв із птиці - щоб щастя не відлетіло. Австрійці в жодном уразі не їдять за нововрічним столом крабів та омарів - щоб не робити все наступного року задом наперед.
Тривалий час у Київській Русі святкували кілька нових років: 1 березня, 1 вересня. 1 березня - Новий рік за церковним календарем, пов'язаним із римською традицією святкування. Він подарував нам традицію запалювати вогні на новорічних ялинках. За часів Київської Русі запалювання вогнів було обов'язковим елементом у процесі "програмування" гарного врожаю. 1 вересня - цивільний новий рік, виникнення якого пов'язане з тим, що цього дня цра вершив суд.
Поступово всі європейські народи почали святкувати Новий рік 1 січня. На теренах Київської Русі початок нового року на 1 січня переніс цар Петро І у 1700 році. Відповідно до історичних згадок, перший день нового року був відзначений урочистим парадом на Красній площі в Москві. І він же, Петро І, увів традицію прикрашати вічнозелені дерева, активно впроваджуючи також святкові привітання, феєрверки, новорічн і кумедні костюми з масками.
В Україні вважається, що Новий рік треба зустрічати в чомусь новому, щоб весь рік були обнови. За повір'ям, який перший день Нового року, таким буде і весь рік, тому бажано важку й неприємну роботу відкласти на потім.
Напередодні свята діти пишуть листа Діду Морозу, розповідаючи про свою поведінку протягом минулого року й загадуючи бажання, які Дід Мороз постарається виконати. Цікаво, що у фінів подарунки роздає не людина, а... різдвяний козел, який звіряє дитячі гарні й погані вчинки за чарівною книгою.
Вступаючи до нового року, кожному з нас варто озирнутися назад, оцінити, як ми поводилися минулого року, що доброго та приємного встигли зробити, які спогади беремо із собою до року наступного. І дійти висновків.
За стародавньою легендою, Дід Мороз мешкає далеко на півночі Європи, у Фінляндії. Звичайний транспорт Діда Мороза - запряжені в сани олені. Роздавати новорічні подарунки він починає з Лапландії. Легенда дуже красиво описує Лапландію: води там покриті срібним льодом, а на небі замість сонця - прекрасні зорі. Проте це тільки одна з легенд. А ось трішечки історії.
На думку дослідників, справжній Дід Мороз мешкав на березі Середземного моря. Наприкінці ІІІ століття в Лікії, біля кордону із сучасною Туреччиною, жив парубок на ім'я Ніколаус. Він мав духовне звання й був шанований людьми за доброту, прагнення допомогти бідним і знедоленим. Саме за ці заслуги його і вважають святим. Цей святий не тільки намагався зарадити біді ближнього, але й знаходив і повертав додому викрадених дітей. Похований Ніколаус у соборному храмі в місті Мірра, що в Італії.місцеві жителі до сьогодні вшановують останки цього святого.
Коли європейські переселенці оселилися в Америці, вони принесли на континент і свої традиції, легенди, перекази і серед них - традицію вшанування святого Ніколауса. а Санта Клаус - не що інше як святий Ніколаус. А в 1822 році в Америці було видано книгу "Прихід святого Миколи". автор Клеменс Мур розповідає про надзвичайну й таємничу зустріч хлопчика та святого Миколи напередодні Різдва. Дослідники схильні вважати цей рік - рік виходу книги у світ - роком народження Діда Мороза. Зараз Дід Мороз має дуже багато імен, зокрема узбецький Дід Мороз - Кербобо, якутський - Дід Дил, алтайський - Соок-Таадак, калмицький - Зул, фінський - Йоулупкі, італійський - Баббо Натале, німецький - Вайнахтсман, казахський - Колотун Ага, критський - святий Василь, датський - Юлетомте, румунський - Мош Даріле тощо.
Деякі діди Морози мають помічників. Наш - Снігуроньку, австрійський - Крампуса, якутський - дівчинку Харчаану, бельгійський - Чорного Пірата, а фінський Йоулоупкі з'являєть до дітлахів у супроводі симпатичних гномиків.
Виглядати Дід Мороз може також по-різному, і залежить це не тільки від погодніх умов кожної конкретної країни. Наприклад, польський святий Микола схожий на єпископа - має червоне вбрання й мирту на голові. Російський Дід Мороз одягнений у довгу шубу блакитного кольору, підперезану червоним поясом. У руках дідусь обов'язково має прикрашену палицю. Француз одягнений у куртку червоного кольору, облямовану білим хутром, червоні штани та гостроверху шапинку. Фінський Йоулупкі має довге волосся, одягнений у червоне та має високу конусоподібну шапинку, яку можна помітити ще здалеку. швейцарці мають аж двох Дідів Морозів: один - зігнутий дідуган із величезним носои. Ім'я його - Юлтомтен. Другий - карлик Юлніссаар. Іспанський Олентцеро одягнений у національний одяг, до того ж завжди має при собі пляшку доброго вина. монгольський дід Мороз схожий на пастуха: на ньому волохата шуба та велика лисяча шапка, біля пояса - табакерка, кремінь. У руках він тримає кнут. діти німеччини, Польщі й Голландії переконані, що в приготувлених для святкових подарунків шкарпетках обов'язково треба залишити трохи сіна або якийсь овоч - для втомленого дідового скакуна.
Отже новорічне свято бере свій початок ще з часів найдавніших народів-землеробів. Ці народи вшановували культ сонця, оскільки саме від нього залежав найбільшою мірою врожай. У найкоротший день первісні люди, напевно, лякалися, що сонце може зникнути назавжди - "померти", і тому вони запалювали вогнища, факели, вірячи в те, що таким чином додають сонцю сил для відродження.
неможливо визначити, який народ почав святкуати зустріч нового року першим, оскільки цей день святкується всіма народами нашої планети з давніх часів. Але до кожного народу Новий рік приходить "у свій час", відповідно до традицій, звичаїв, легенд цього народу, пов'язаних із місцем проживання, історичною долею та іншим. Але все ж таки пальму першості у справі святкування Нового року деякі вчені віддають китайцям, які свого часу започаткували традицію привітання одне одного святковими листівками. Первинні листівки містили лише ім'я того, хто їх вручав, на них не було ні привітань, ні побажань. До речі, самій святковій листівці вже понад тисячу років.
Слов'яни за стародавніх часів ушановували бога вишень Керніса - навесні на вишневих гілках запалювали святкові свічки. Цю традицію в слов'ян запозичили німці - вони охоче вирощували вишневі дерева в кадках, а під час зустрічі Нового року прикрашали їх.
Давні єгиптяни святкували Новий рік улітку, коли розливався Ніл - священна ріка, давні греки - 22 червня, стародавні германці вважали настанням Нового року початок листопада - перші зимові морози давали знак збиратися разом і святкувати. давні римляни святкували Новий рік то 1 березня, то 1 січня. Зарадив "святковому непорозумінню" імператор гай юлій Цезар: він увів традицію святкувати Новий рік 1 січня. Саме Давньому Риму ми завдячуємо чудовою та приємною традицією дарувати одне одному подарунки. Якщо вірити легенді, то найпершими у світі новорічними подарунками були гілки лавра. Вони віщували удачу та щастя наступного року.
В Ефіопії святкують Новий рік після закінчення періоду дощів, 11 вересня. Напередодні свята обов'язковим ритуалом є ритуальне купання в річці - очищення перед початком нового року . Цього ж дня ефіопи змагаються в стрибках через вогнище.
Швейцарці під час святкування Нового року вибирають найпривабливішу дівчину - царицю світла, на голову їй надягають корону з запалених свічок - символ сонця, нового життя й нових сподівань.
Індіанці зустрічають Новий рік двічі на рік: на початок літа й восени. На початку літа (свято Лорі) діти заготовляють хмиз і старі непотрібні речі, щоб увечері розпалити величезні святкові ввогнища, навколо яких і веселяться разом із дорослими. А восени (свято Дівалі) улаштовують народні вистави за давньоїндійським епосом "Рамаяна", під час яких під захоплені вигуки натовпу урочисто спалюють "демона".
В італійців існує небезпечна для перехожих традиція - викидати в ніч на 1 січня з вікон старий непотріб: посуд, меблі тощо. Італійці переконані, що взамін викинутої напередодні свята старої речі в новому році вони отримають нову. Усі дітлахи чекають на добру фею бефанію, яка розкладає святкові подарунки в розвішані біля комина дитячі панчохи. Без подарунків залишаються ті діти, які погано поводилися протягом року. Італійський Дід Мороз має ім'я Баббо Натале.
Натомість у кубинців вважають за найкраще проводити "водні процедури": в день Нового року прямо з вікон вони виливають на вулицю воду. А потім під час кожного удару годинника треба встигнути з'їсти дванадцять виноградинок - маленьких символів сонця.
Іранці святкують Новий рік 22 березня. За давньоперською легендою це свято започаткував цар Джемшит, він же звелів палити новорічні вогнища. Люди в карнавальних костюмаж стрибають через ці вогнища, очищаючись від негараздів минулого року. Покине пролунає новорічний постріл, не можна братися до святкової вечері, а слід сидіти, тримаючи в руках монетки як символ багатства в майбутньому році.
Японці святкують Новий рік протягом семи днів. Обов'язкова умова "правильної" зусрічі свята - новий одяг. Діти в новорічну ніч ховають під подушку малюнок із човником і сімома чаклунами - покровителями щастя. Святкування супроводжується читанням віршів, танцями, запусканням паперових зміїв та іншого. новорічне дерево японців - мотибана, прикрашена кульками з рисового борошна. Будинки цими днями прикрашені гілками сливи, бамбука і сосни - символів життелюбства, вірності й довголіття. Перед дверима дому натягують мотузку - захист від злих сил. Коли всі дзвони опівночі 31 грудня ударять 108 разів, вважається, що Новий рік настав. Із кожним ударом дзвона люди очищуються від гріхів і пороків, а після останнього удару дзвона слід вийти на вулицю й зустріти сонце та Новий рік. Японського Діда Мороза звати Сегацу-сан.
бірманці відзначають Новий рік у квітні. Звичай велить обливати одне одного водою, вітаючи в такий спосіб і бажаючи всього найкращого. А колумбійці напередодні Нового року виготовляють величезних ляльок, що символізують старий рік. Жартівники одягають на себе цих кукол і ходять містом, смішать людей. Опівночі ці ляльки вибухають від прихованих усередині них зарядів, тож до цього моменту обов'язково треба встигнути зняти куклу й залишити її подалі від натовпу - на майдані.
Панамці вважають за необхідне влаштовувати в новорічну ніч шаленний шум, намагаючись викричати все неприємне, що сталося минулого року, та хороше, чим можна похвалитися перед іншими. Дивна традиція в панамців: вони на Новий рік ставлять капкани, щоб ловити злі сили й таким чином зашкодити їм потрапити в наступний рік. Панамського Діда Мороза звати папай Ноель. Болгари вноворічну ніч на три хвилини вимикають світло й віддаються так званим "новорічним поцілункам". Німці під час ударів годинника вилізають якнайвише та з останнім ударом усі разом "стрибають у новий рік". До речі, за повір'ям, Дід Мороз має німецьке походження.
Угорці переконані, що на новорічному столі не повинно бути страв із птиці - щоб щастя не відлетіло. Австрійці в жодном уразі не їдять за нововрічним столом крабів та омарів - щоб не робити все наступного року задом наперед.
Тривалий час у Київській Русі святкували кілька нових років: 1 березня, 1 вересня. 1 березня - Новий рік за церковним календарем, пов'язаним із римською традицією святкування. Він подарував нам традицію запалювати вогні на новорічних ялинках. За часів Київської Русі запалювання вогнів було обов'язковим елементом у процесі "програмування" гарного врожаю. 1 вересня - цивільний новий рік, виникнення якого пов'язане з тим, що цього дня цра вершив суд.
Поступово всі європейські народи почали святкувати Новий рік 1 січня. На теренах Київської Русі початок нового року на 1 січня переніс цар Петро І у 1700 році. Відповідно до історичних згадок, перший день нового року був відзначений урочистим парадом на Красній площі в Москві. І він же, Петро І, увів традицію прикрашати вічнозелені дерева, активно впроваджуючи також святкові привітання, феєрверки, новорічн і кумедні костюми з масками.
В Україні вважається, що Новий рік треба зустрічати в чомусь новому, щоб весь рік були обнови. За повір'ям, який перший день Нового року, таким буде і весь рік, тому бажано важку й неприємну роботу відкласти на потім.
Напередодні свята діти пишуть листа Діду Морозу, розповідаючи про свою поведінку протягом минулого року й загадуючи бажання, які Дід Мороз постарається виконати. Цікаво, що у фінів подарунки роздає не людина, а... різдвяний козел, який звіряє дитячі гарні й погані вчинки за чарівною книгою.
Вступаючи до нового року, кожному з нас варто озирнутися назад, оцінити, як ми поводилися минулого року, що доброго та приємного встигли зробити, які спогади беремо із собою до року наступного. І дійти висновків.
Немає коментарів:
Дописати коментар