ПОЕТ "МУЖИЦЬКОГО ВІДЧАЮ"

14 травня ми відзначаємо 150 роківукраїнського прозаїка Василя СтефанникаНеперевершеним майстром соціально-психологічної новели кінця ХІХ – початку ХХ століття вважається Василь Стефаник – поет «мужицького відчаю». За висловом І. Франка, він був «найбільшим талантом», яким «можна повеличатися перед світом».

 Письменник увійшов в українську літературу водночас зі своїми однодумцями Лесем Мартовичем та Марком Черемшиною. (їх часто називали «покутською трійцею»).

     Збірки Стефаника «Синя книжечка», «Камінний хрест», «Дорога», «Моє слово», «Воєнні шкоди», «Земля» змальовують гірку долю поневолених селян Галичини. Крик і розпач скривдженої людини лунають у його творах «сама-самісінька», «Кленові листки», «Святий вечір», «Похорон».

         «Не пиши так, бо помреш,  - казали Василю Стефанику рідні. І вони таки мали рацію. Бо письменник, дійсно, не описував життя героїв, а жив і помирав разом з ними; Василь Стефаник володів рідкісним даром розчинятися у своїх персонажах, «переносити себе до їхніх душ.» Під час однієї із зустрічей з селянами він гірко зазначив: «Наблизитися ще ближче до вас – значить, спалити себе». Стефаник створюючи свої новели, палав натхненно. Нарешті, він дійшов до того, що повинен був на довгі п’ятнадцять років відійти від творчості, - стільки часу пішло на відновлення власних сил митця. Згодом, переживши нові потрясіння, він знову взявся за перо. Втім, Стефаник і надалі стверджував, начебто сам себе боїться – його твори межують з божевіллям, і кожна нова робота наближає автора до смерті…

         Однією з найбільш вражаючих новел Стефаника є «Новина», в основі якої лежить реальний факт. Після смерті дружини селянин Гриць Летючий залишився сам-один з двома маленькими доньками. Життя ставало чимдалі важчим і, коли діти просили їсти, батько в розпачі гримав на них: «Їжте мена. Чого я вам дам?» Одного разу він просто перелякався, подивившись на малих. Дівчатка здалися Грицеві справжніми мерцями, кісточки яких дивом трималися купи. Тільки великі темні очі залишалися живими… Нещасний батько кляне і дружину, що народила дітей і покинула їх на нього, і свою долю, і дітей. Нарешті, чоловік дійшов до краю6 він узяв на руки меншу дівчинку, Доцю, старшу Ґандзю – за руку і посунув до річки, топити малих…

Коли Доцька полетіла у воду, йому навіть стало якось легше. Гриць твердо вирішив після такого злочину здатися владі і пити на шибеницю. Але старша дівчинка вмовила батька відпустити її. Той сперечатися не став, розповів Ґандзі, куди їй іти і що казати, навіть дав ціпок у дорогу – від собак відбиватися. Проте Гриць гірко зауважив малій: «Доці тепер краще, ніж тобі».

          Звичайно ж, таки вчинок не може не заслуговувати осуду6 і за людськими , і за Божими законами Гриць вчинив страшний злочин і повинен понести жорстоку кару. Але… звинувачувати у вбивстві бідолашного батька людина при здоровому глузді не зможе…Бо хто скаже, що є милосерднішим: дати дітям померти від голоду (а це не найлегша смерть!) чи позбавити їх від страждань, взявши тяжкий гріх на власну душу? Тай рішення, доведений до відчаю селянин, приймає не розумом, душею, що вже не може витримувати погляду голодних очей малечі, - Гриць розуміє, що шансів вижити в дівчат майже немає. При цьому селянин розуміє6 він вбиває не тільки власну дитину, але й самого себе. Старший вчинок Гриця Летючого, що  впав у відчай, сприймається як граничний прояв любові батька до своїх дітей.

         Творча спадщина письменника невелика. В. Стефаник створив усього 59 новел. Але кожна з них є унікальною. Недарма український митець увійшов в історію літератури як письменник виняткової оригінальності, зі своїм неповторним баченням світу.