НЕЛЕГКИЙ ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОГИ

 Шлях до визволення був нелегким. Була і гіркота поразок, були втрати, але й були перемоги.

         Мужність і героїзм, доблесть та відвага, слава і честь – саме оці чесноти, на яких ґрунтується вся багатовікова історія нашої країни. На долю захисників усіх поколінь випало багато випробувань, однак вони завжди долали їх гідно.

         За вікову історію української державності наша земля неодноразово закликала своїх синів стати на її захист. І ніколи ці заклики до оборони рідного краю не залишалися не почутими. Адже захищати й любити батьківщину, свою землю, свою домівку - це священний обов’язок кожної людини. Пам’ятаймо про це!

         Після перемоги на Курській дузі у серпні 1943 року радянські війська перейшли в контрнаступ і звільнили від ворога лівобережну Україну та весь Донбас. Унаслідок наступальних операцій війська вийшли до Дніпра  - найбільшої, найскладнішої водної перешкоди для наших військ. Фронт розтягнувся на 700 кілометрів впродовж вересня-листопада тривала гігантська битва за Дніпро.

         Сталін наказав звільнити столицю УРСР до жовтневих світ. Це відбулося на світанку 6 листопада, але ціною колосальних жертв, на які тоді не зважали. Українських підлітків з навколишніх сіл нашвидкуруч мобілізовували польові військові комісари. Щоб негайно, без попереднього навчання володіння зброєю, поповнити поріділі частини. Спокутуючи свою «провину» перебування в окупації, ці юнаки гинули на передовій або ставали мішенню для загрожу вальних загонів, якщо відступали без команди. Загалом, під час форсування Дніпра ат визволення Києва загинуло 417 000 бійців.

Хроніка визволення України виглядає так:

18 грудня 1942 року – початок визволення, звільнення с. Півнівка Мілівського району Ворошиловоградської (нині Луганської) області

1943 рік – рік масового визволення українських міст та сіл (23 серпня – Харків, 2 вересня – Суми, 8 вересня – Сталіно, 21 вересня – Чернігів, 23 вересня – Полтава, 14 жовтня – Запоріжжя, 25 жовтня – Дніпропетровськ, 6 листопада – Київ, 14 грудня – Черкаси, 31 грудня Житомир).

1944 рік – рік повного визволення України від окупантів (8 січня – Кіровоград, 2 лютого – Луцьк, Рівне, 13 березня – Херсон, 20 березня – Вінниця, 28 березня – Миколаїв, 29 березня – Чернівці, 10 квітня – Одеса, 13 квітня – Сімферополь, 15 квітня – Тернопіль, 27 квітня Львів, Станіслав, 6 серпня -  Дрогобич, 27 жовтня - Ужгород).

8 жовтня 1944 року – радянські війська, звільнивши с. Лавочне Львівської області, завершили визволення України від окупантів.

         Кров’ю і пожежами котилася війна нашою рідною землею 1418 днів. Один день війни… Його ціну знає не лише той, хто пережив його, але й знаємо і ми, люди ХХІ століття.

         Дивлячись сьогодні теленовини, ми подумки благаємо: «Хай не буде жертв». Ще деякий час тому ми не надавали особливого значення побажання ближньому миру, а сьогодні бажаємо одне одному перш за все миру, а ще здоров’я, віри, надії, любові.

         Пам’ять… Вона нетлінна й вічна. Вона дивиться на нас зі старих фронтових фотографій, тих речей, що зберігають колишні партизани, і не дає потьмяніти жодній героїчній сторінці перемоги над фашизмом.

         Наш обов’язок – згадувати про них не тільки у свята, а щодня пам’ятати про тих, хто кував цю перемогу, хто загинув у тій страшній війні.