7 КВІТНЯ
БЛАГОВІЩЕННЯ
Отож давайте пригадаємо цей забути, але
дуже цікавий звичай нашого народу. Напровесні, коли береги річок та луки
рясніли першими весняними квітами, в тому числі й рястом, пролісками,
первоцвітом та сон-травою, люди, насамперед хворі й літні, відшукували кущики
і, роззувшись, босоніж топтали їх, приказуючи:
Топчу, топчу ряст, ряст,
Дай , Боже, діждати,
І на той рік топтати!
Не пропускали
цієї нагоди діти та молодь. Зібравшись у гурти, вони йшли в поле шукати ряст.
Віднайшовши зеленаві кущики, ставали купками і , пританцьовуючи, декламували:
Топчу, топчу ряст, ряст,
Бог здоров’я дасть, дасть.
Іще буду топтати,
Щоб на той рік діждати!
Коли ж натрапляли на сон-траву, бо ряст не
всюди ріс, то казали:
Дай, Боже, діждати,
Сон-траву топтати!
Дівчата, йдучи в цей день по воду, шукали
квіточки первоцвіту: це, начебто, віщувало, що нинішнього року обов’язково
прийдуть свати. Зірвану квіточку треба було покласти за пазуху й тримати там до
Великодня, коли вперше проспівають «Христос воскрес!». Після цього її клали за
образи – «на щастя».
Ці та подібні їм дійства безпосередньо
пов’язані з Благовіщенням Пресвятої Богородиці, яке припадало на 7 квітня. Це
одне з найбільших весняних свят. Селяни з особливою пошаною ставилися до нього,
оскільки вважали, «що Бог у цей день благословляє всі рослини», а відтак було
за великий гріх братися за будь-яку роботу. Особливо застерігали вагітних
жінок, «бо неодмінно відріже ніжку своїй дитині».
Старі люди говорять, що навіть птиця на
Благовіщення не в’є собі гнізда. Існує повір’я - зозуля тому не має свого кубла й підкидає
яйця в чужі, «що колись на свято вила гнізда і бог відібрав їй пам’ять».
Натомість у деяких регіонах вважали, що тільки один птах – горобець лагодить
гніздо, «оскільки не знає такого свята, бо він бусурманин поміж птицями».
Більшість того, старі люди вірили, що все народжене у цей день має ґандж: «Від
благовісного теляти добра не ждати», а «знесене яйце обов’язково буде
бовтливе…»
З Благовіщенням пов’язане й інше повіря: у
цей день чорногуз мусить обов’язково знести бодай одне яйце. Проте господарі
намагалися небрати яєць з кубел домашньої птиці, вірили, якщо доторкнутися до
них рукою, то вилуплюватимуться курчата з двома головами. Крім того, якщо
корова чи вівця приносили приплід на Благовіщення, то деякі селяни одразу ж
різали їх, «бо з таких добра не ждати».
Вважається великим гріхом позичати в цей
день вогонь; а щоб град обійшов стороною під час жнив, то треба на Благовіщення
– так вважали поліщуки – закопати в кінці посіву проскурку, яку спеціально
освячували в церкві. Благовіщенська проскурка вважалася такою ж помічною, як і
йорданська вода: здебільшого її змішували з землею і висівали в чотирьох кутах
ниви, «щоб обминала дощова хмара і град не побив посіву», в ворожки давали
хворим від пропасниці.
На Закарпатті юнки розплітали до схід
сонця волосся, оббігали довкіл оселі й тричі замітали хатню долівку. Сміття
разом з віником викидали до потічка і, набравши води у відерце, несли до того
місця, де мали садити капусту, яка після цього не слизнітиме (до речі, на
Слобожанщині під цю пору повинна бути висадженою в ґрунт розсада).
Здавна в Україні, особливо у містах, був
звичай для такої оказії купляти кліточки з пернатими і, повернувшись з
церковної відправи, випускали на волю «менших братів», а селяни виганяли з хат
котів, спускали з ланцюгів псів й виганяли з хлівів худобу, «щоб чули весну й
самі про себе дбали».
Особливі надії з цим святом пов’язували й пасічники. Дехто розмішував з медом проскурку й
підгодовував бджіл, «щоб зубастими були», інші до медової соті добавляли
червоний перець і ставили на льотки вовчі пащі – «бджола, котра пролізе через
неї, зуміє відгризтися від чужаків» - або ж розстеляли перед вуликом червону
тканину – «най зляться на напасників».
Щоб корови давали багато молока, ввечері
напередодні Благовіщення господині наповнювали відра й дійниці водою, а щоб
відьми не доїли їх. Обсівали хлів маком-самосієм, спалювали старі постоли чи
капелюхи й попелом підгодовували корів. Дехто не впускав до своїх осель чужих
жінок і дівчат, «щоб не принесли лиха».
Масові хороводи звичайно починали на
Великдень. Але перший зачинок годилося зробити на Благовіщення. Дівчата
виходили на леваду й вигукували:
Вже ж весна воскресла, -
Що ж ти нам принесла?
-
Принесла вам росу,
Дівоцьку красу!
Селяни вважали, що від
Введення до Благовіщення «земля
відпочиває та сили набирається». Тому на Гуцульщині у більшості випадків
вважали, що «Бог вкладає голову в землю, щоб її розігріти, і від того
пробуджується вся живина, що спала на
землі».
З цим, очевидно, пов'язаний ще
один обряд, який у народі називали Вдовиним плугом. Ця високогуманна форма
суспільних взаємин засвідчує про добродійство народної моралі і шляхетність стосунків
серед простого народу. Саме в цей день
сільські громади, зібравшись на свої віча, вирішували, хто і коли буде обробляти
ниви вдовам та сиротам. Адже здавна в Україні існував звичай першу весняну
оранку починати в тих родинах, де не
було господаря. Виконували цю нагальну й важливу роботу за допомогою толоки,
тобто колективно і без оплати. Вважалося аморальним, якщо хтось із односельців,
знехтувавши звичаєм, раніше за вдів починав орати в себе вдома.
Як бачимо, з Благовіщенням –
одним з найвеличніших весняних свят, пов’язано безліч обрядовій, що зберегли
чимало загадкового від дохристиянських вірувань. Одну з таких зафіксував свого
часу П.Чубинський.
Якщо хтось бажав мати
шапку-невидимку, то повинен у цей день спіймати вужа, відрубати йому голову і
разом з трьома горошинами закопати на покутті. До Великодня зернята мають
прорости. Вирвавши зело, з ним треба піти до церкви. У цей час у храмі ходитиме
дідько в золотій шапці-невидимці, але його ніхто не бачить. Отже, потрібно
зненацька підійти і схопити ту шапку. Дідько даватиме за неї великі гроші, та
брати їх не годиться, «бо ж звісно: дідькові гроші – череп’я».
Саме цій порі підпорядковані
давні вірування та обряди, її підтверджують й іменні прислів’я: «На Благовіщеня
весна зиму остаточно переборола» чи «Богослов зиму руйнує». Саме тому селяни
уважно стежили і за погодою
Ø Яка погода на Благовіщення, така і на Великдень.
Ø Гарна погода – гарний врожай.
Ø Якщо на Благовіщення лежить сніг – літо неврожайне.
Ø На Благовіщення птиця гнізда не в’є.
Ø Благовіщення без ластівок – холодна весна.
Ø На Благовіщення чорногуз прилітає і ведмідь встає.
Ø Коли на Благовіщення дощ, то вродиться жито й гриби, а
коли мороз – огірки.
Ø Якщо посіяти напередодні Благовіщення горох, - буде
рясний і помічний.
Ø Коли досвіт на Благовіщення без вітру й тепла, - буде
гарний врожай.
Бог, - казали селяни, - у цей день благословляє рослини,
і все починає рости. Та все ж застережливі хлібороби нагадували: «На
Благовіщення зими не лай, а саней не ховай».
Немає коментарів:
Дописати коментар