День художника

   Історія цього свята налічує близько 20 років. Враховуючи роль художників в Україні в розвитку українського образотворчого мистецтва, відродженні національних традицій у мистецтві та на підтримку ініціативи Союзу художників України встановлено в Україні професійне свято - День художника, який відзначаємо щорічно в другу неділю жовтня. Цього дня відкриваються виставки, лунають офіційні й неофіційні привітання на честь митців, Проводяться різноманітні заходи з нагоди свята на честь митців, проводяться різноманітні заходи з нагоди свята. 

    Україна завжди славилася своїми художніми талантами. Сьогодні митці продовжують і примножують цей особливий дар: з білого полотна, зі шматка опішнянської глини чи з косівського дерева творять високе мистецтво. Справжньому таланту вдається зупинити мить, щоб перетворити її на вічність.

    Багата й неповторна мозаїка творів мистецтва створює потужний пласт національної культури. У сучасній українській  державі людям творчим належить особлива місія6 не тільки розкрити світу самобутність нації через призму традиційного мистецтва, але й створити нові щедеври, що органічно впишуться в європейський і світовий культурний простір. 

          "Чорний квадрат" Казимира Малевича

   Практично кожна освічена людина принаймні чула про "Чорний квадрат" Казимира Малевича. Сьогодні  ця картина - "Чорний квадрат на білому тлі" - сприймається як символ світового авангардного мистецтва. Автор цього шедевру Казимир Северинович Малевич народився в Києві й розпочинав свій шлях у мистецтві, придивляючись до орнаментальних розписів українських селянських хат. Потім студіював у Київській рисувальній школі, де його першим професійним учителем був М.Пимоненко, співець сільської тематики. Ця ж тематика  пройде червоною ниткою через усю творчість К. Малевича. Тут його мистецькі пошуки проходять кілька стадій: від декоративності, "надмірного символізму", "металевого кубізму" до динамічного футуризму.

   Так, у 1915 році К.Малевич  виставляє у Санкт-Петербурзі серію абстрактних полотен, зокрема й "Чорний  квадрат на білому тлі". Новий стиль, який було названо супрематизмом, мав неабиякий уплив на все світове мистецтво живопису, скульптури, дизайну... Художник-новатор у 1920-х роках плідно працював у мистецьких навчальних закладах Москви, Вітебська, Петербурга і Києва. К.Малевич намагався утверджувати нове мистецтво і свої погляди викликав у брошурах "От кубизма до супрематизма" і "Бог не скинут". Супрематизм сам художник трактував як живописну модель космосу, побудованого на злагодженому русі геометричночітких тіл.

    Проте у другій половині 20-х років минулого століття авангардне мистецтво потрапляє під ідеологічний прес. Із 1926 року К.Малевича переслідують у Росії як "містика і формаліста". Художника навіть ув'язнюють, домагаючись зізнання у шпигунстві на користь Німеччини, де відбулася персональна виставка художника. Відтак К.Малевич переїжджає до Києва, де ще кілька років, у період українізації, був "острівець свободи творчості". У 1928 -1930 роках він працює професором у Київському художньому інституті.  У його картини повертається яскравий колорит, і він пристає до гурту київських "спектаклістів" (О.Богомазов, В.Пальмов). У журналах "Нова генерація" (Харків) та "Альманах-авангард"(Київ) публікує низку теоретичних статей про новітнє мистецтво. Проте "пролетарська ідеологія" невдовзі досягає і Києва. Починаються репресії. К.Малевича звільняють з інституту. Як виклик сталінському свавіллю під час масової насильницької колективізації селян і голодомору (на початку 30-х років) з'являється "другий селянський цикл" художника, де перед нами постають трагічні постаті його земляків. 

    Невиліковна хвороба дала про себе знати К.Малевичу восени 1933 року, а в травні 1935 року в Ленінграді по Невському проспекту пройшла траурна процесія.  На відкритій платформі вантажівки з чорним квадратом на капоті був установлений супрематичний саркофаг...

     У 1980-1990 роках популярність картин Казимира Малевича стала глобальною. Він був справжнім живописцем і педагогом, засновником абстрактного малярства, визначним теоретиком авангардного мистецтва і проклав шлях багатьом українським і німецьким конструктивістам, американським мінімалістам, російським, французьким і білоруським абстракціоністам. Таким чином, К.Малевич підкорив собі не тільки простір, але й час.

Художник-монументаліст Михайло Бойчук

    Михайло Львович Бойчук народився в селянській родині на тернопільщині (с. Романівка). Як художник він ствержувався під час навчання у Віденській, Краківській та мюнхенській академіях мистецтв, удосконалював свою майстерність у Парижі (1908-1911). Згодом М.Бойчук займався реставрацією ікон, робив настінні росписи у Львові, відновлювавмонументальний живопис церков, у тому чмслі й у селі Лемеші Чернігівської області.

   Ця робота стала важливим підгрунтям для його подальшої педагогічної діяльності. Він став одним із засновників Української академії мистецтва і зумів об'єднати навколо себе талановиту молодь. М.Бойчук розробив цілісну теорію відродження українського національного стилю. За приклад він узяв монументальний живопис Софії Київської  та Михайлівського Золотоверхого собору, українську ікону та народне мистецтво у всіх його різновидах. М.бойчук цікавився здобутками мистецтва Стародавнього Єгипту, італійського ппроторенесансу, інших шкіл і стилістичних напрямків. Його кредо полягалов тому, що мистецтво має зберігати традиції і водночас оновлюватися. Він вважав, що час повернутися до церковної творчості, властивої епосі Джотто і Рубльова. М. Бойчук мріяв відродити безкорисливість і моральність, притаманну старим майстрам, на противагу духовному безладдю сучасної йому доби.
     Під керівництвом М.Бойчука було виконано роботи з монументального живопису в Україні - розписано так звані Луцькі казарми в Києві (1919), Селянський санаторій ім. ВУЦВК в Одесі (1928), Червнозаводський театр у харкові (1933-1935). Ці роботи засвідчили суголосність стилю бойчукістів із мексиканською школою Дієго Рівери. Творчість бойчуків стала предтечою світового монументального світового монументального малярства ХХ століття. майстер залишив по собі багато творів станкового живопису, книжкової графіки, плакати. За його ескізами оформлялися вистави Молодого театру Леся Курбаса. Учні й послідовники М.Бойчука працювали в Парижі, Львові, Києві, Одесі, Харкові. Вплив школи великого новатора позначився також у ткацтві, кераміці, графіці, різьбярстві.
    в історію української культури М.Бойчук увійшов як художник-монументаліст, сценограф, реставратор, педагог. Він став основоположником новогоукраїнського монументального мистецтва.

Дороговказ у мистецтві Василя Касіяна

   Уславлений український графік Василь Ілліч Касіян - незаперечний авторитет у світовому образотворчому мистецтві. Його майстерність досягла найвищих вершин професійної досконалості. В. Касіян був також мистецтвознавцем і брав участь у створенні 6-томної "Історії українського мистецтва". Він успішно поєднував творчу й педагогічну роботу.

   Василь Ілліч Касіян зі Святинського району Івано-Франківської області. До рогу в мистецтво юнак обрав вчасно, вірно і на все життя. Навчався в празькій академії образотворчих мистецтв (1920-1926) у М.Швабінського. В 1923 році прийняв радянське громадянство й переїхав до України.

    Гравюри Василя Касіяна ("Страйк", гравюра на дереві, 1926; серія "Дніпробуд", ліногравюра, 1932-1934), а також плакати (1941-1945), малюнки та ілюстрації дл творів класиків української літератури відзначені експресією штриха, романтичною піднесеністю образів.

Барви рідної землі Катерині Білокур 

     Катерина Білокур - яскравий приклад самовідданого й безкорисливого служіння мистецтву. Художниця від народження до самої смерті прожила в селі Богданівка, що на Київщині, й там створила дивовижний світ фарб і образів. Народившись у бідній селянській родині й змалку працюючи на землі, вона навіть не змогла отримати  повноцінної початковорї освіти, тому  грамоту вивчала самотужки. Через це їй двічі відмовляли, коли вона намагалася вступити до Миргородського художньо-керамічного технікуму та до Київського театрального технікуму. Але дівчина не зраджувала своїй мрії. Вона вирішила стати художницею. Сама виготовляля фарби, пензлі, сама опанувала таємниці живопису. Сила таланту перемогла всі формальності  й умовності того часу. Її спостережливість і відчуття краси в усьому земному принесли багаті плоди. Вже перші роботи ("Жоржини". "Берізки", "Квіти за тином") здивували  і глядачів, і фахівців. Її картини були, як народні пісні, а фарби - як звуки. У цьому вона мабуть, схожа з легендою української пісні - Марусею Чурай. Нею зацікавилась видатна  співачка Оксана Петрусенко і стала  сприяти художниці. Нездовзі (в 1940 році) відбулась перша виставка робіт Катерини Білокур. на жаль, більшість цих робіт під час війни було втрачено.
   У повоєнні роки художниця багато малює, і на світ з'являються шедеври, сповнені поетичних думок, яскравих образів, світлих почуттів, неперевершених композицій. Це картини "Цар-колос", "Буйна", "Декоративні квіти", "Привіт урожаю", "Півонії", "Квіти і берізоньки увечері" тощо. Фантазія майстрині створювала неповторне поєднання української природи і людських почуттів. Тому вона і змогла зачепити струни душі багатьох і багатьох людей.
   Про життя і творчий шлях простої селянки Катерини Білокур красномовно свідчать її картини, наприклад, знамениті натюрморти "Сніданок", "Яблука і помідори", "Квіти і овочі", "Натюрморт з колосками і глечиком", "Богданівські яблука", "Кавун, морква, квіти"... Катерини Білокур назавжди залишиться в пам'яті українського народу як оповідачка краси природи, людської праці, щастя і життя.