пʼятниця, 11 листопада 2022 р.

СПІВЕЦЬ МОЛОДОСТІ


          Богдан-Ігор Антонич — український поет, прозаїк, який справив значний вплив на сучасну українську поетику.

     Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині. Його батько — греко-католицький священик Василь Кіт, що змінив прізвище незадовго перед народженням єдиного сина.

         Дитячі роки Антонича припали на час Першої світової війни, коли його батьки були змушені 1914 року переселитися до Відня, а 1919 року — на Пряшівіщину, до Чехословаччини. Із середини 1920-х років жили в с. Бортятин (тепер Мостиського району Львівської області), де о. Василь був місцевим парохом.

         Після закінчення гімназії Богдан-Ігор вступив на гуманітарний факультет Львівського університету за спеціальністю «Польська філологія» (1928-1933 pp.).
         Цей етап мав вирішальне значення для розвитку його творчої особистості: хоч університет був польський, тут вчилося чимало українських інтелігентів. Вони заохочували молодого поета писати по-українськи й допомагали вивчити українську літературну мову.
Хлопець спочатку навчався вдома, а з 1920 року — у Сяноцькій гімназії, яку він за­кінчив 1928 року

         Уперше прилюдно з читанням власних творів Антонич виступив 20-річним юнаком 1929 року як член товариства студентів-україністів у «Живій літературній газеті».
         Після закінчення університету Б.-І. Антонич здобув ступінь магістра філософії та магістра польської філології. На державну службу Б.-І. Антонич не пішов, бо за часів польського панування українцеві влаштуватися туди було дуже важко. Він почав співпрацювати із львівськими українськими журналами, збірниками, виступав з поезіями і статтями на літературні та мистецькі теми.

         Перший свій вірш поет опублікував 1931 року у пластовому журналі «Вогні». А вже 31 січня 1934 року Антоничеві була вручена літературна премія Львівського товариства письменників та журналістів за збірку «Три перстені». Згодом з'явилися ще дві: «Три перстені» (1934 р.) та «Книга Лева» (1936 p.). Уже після смерті поета побачили світ «Зелена євангелія» (1938 р.) та незакінчена збірка «Ротації» (1938 p.).

         Антонич був різнобічно розвиненою особистістю: окрім поетичної творчості, він займався переклада­цькою справою, писав рецензії під псевдонімом Зоїл, вів літературну хроніку, пробував себе як прозаїк і драматург, мріяв стати композитором, виявив себе як вправний художник.

Смерть настигла його несподівано. Богдан захворів на апендицит. Після вдалої операції вже мав намір виписуватися з лікарні додому. Але одразу друга важка недуга — запалення легенів — підкосила його навіки. 
Він тривалий час перебував у лікарні. Його стан поліпшувався: він навіть став працювати над переробкою лібрето опери «Довбуш». Та раптом все змінилося: не витримало змалку слабке серце, до того ж перевтомлене високою температурою.
         Помер 6 липня 1938 року. Похований у Львові.

Немає коментарів:

Дописати коментар

А ймення зорі тій Полин

Квітнева ніч, яка розкраяла для всієї України життя на "до" чи "опісля". Це вже потім ми кидалися читати одкровення Іоан...