вівторок, 15 лютого 2022 р.

Символіка і мова українського кохання


 
14 лютого

ДЕНЬ СВЯТОГО ВАЛЕНТИНА

(ДЕНЬ ЗАКОХАНИХ)

    Це свято, що відзначається в багатьох країнах світу. У цей день ушановують християнського священика Валентина, який жив за часів імператора Клавдія ІІ Готського (ІІІ століття) Імператор заборонив воїнам одружуватися, але Валентин продовжував таємно вінчати закоханих, через що загинув мученицькою смертю. У цей день закохані дарують одне одному «валентинки» - мініатюрні листівки у вигляді сердечок.

    Про кохання написано багато творів.

Либонь, тих слів немає в жодній мові,

Та цілий світ живе у кожнім слові

І плачу я й сміюсь, тремчу і млію,

Та вголос слів тих вимовить не вмію.

                                                              Леся Українка

    Символ українського кохання – тема, варта окремого дослідження. Спробуємо лиш оглянути символи-асоціації, символи-епітети українського кохання. Найвиразніше серед асоціативних ознак кохання  - це серце. Серед інших суттєве значення мають природа загалом та сонце й квіти зокрема.

    У піснях, які приписують легендарній поетесі Марусі Чурай, підкреслено дуже тісний зв'язок між Коханням і Сонцем.  Наприклад, в одній з них читаємо:

Нема мого миленького, нема мого Сонця,

Ні з ким мені розмовляти, сидя у віконця;

Нема мого миленького, що карії очі, -

Ні з ким мені розмовляти, сидя до пів ночі.

    У Миколи Вороного в «Ікарі» знаходимо показовий ряд понять кохання –сонце:

Бо кохаю сонце красне,

Бо кохаю світло ясне, -

Їм живу, йому молюся...

      У Василя Симоненка в поезії «Любов»:

Любов, як сонце, світ відкриває

Безмежну велич людської краси.

    У багатьох прозових творах зустрічаємо блискучі описи романтичної атмосфери переживань і пристрастей, органічно вплетених у мереживо краси природного довкілля.

    Михайло Коцюбинський в своєму «Intermezzo» описує:

    « Я тебе люблю, бо… слухай6 з пітьми «невідомого» зявився на світ, і перший віддих, і перший рух мій – в темряві материного лона. І досі той морок наді мною панує – всі ночі, половину мого життя стоїть він між мною й тобою. Його слуги – хмари, гори, темниці – закривають тебе від мене – і всі троє ми знаємо добре, що неминуче настане час, коли я, як сіль у воді, розпишусь в нім навіки.

    … Ти тільки гість в житті моїм, сонце, бажаний гість – і коли відходиш – я хапаюсь за тебе. Ловлю останній промінь на хмарах, продовжую тебе у вогні, в лампі, у фейерверках, збираю з квіточок, з сміху дитини, з очей коханої. Коли ти гаснеш і тікаєш до мене, творю твою подобу, даю наймення їй ідеал і ховаю у серці. І він мені світить».

             Квіти – спеціальна тема, що набула не лише любовного забарвлення, а й носила для кожного з поетів чи письменників, тільки ними визначений неповторимий зміст.

    Улюблені Лесею  троянди в залежності від настрою міняють колір. Вони можуть бути білі й рожеві, червоні й блакитні. Гра кольорами квітів, можливо, найулюбленіша й у багатьох інших відомих українців. Довкола білої лілеї, що подарувала Ольга Кобилянська Василю Стефаннику, розгортається пристрасна дискусія у листуванні. Стефанник пише Кобилянській, що лілію мусив «вбити», бо не розуміє  і не приймає білого кольору. Взагалі переконує, що подаровані їй жовті і червоні троянди важливі – бо такий колір підкреслює і любов, і красу. Рожевий переважає в Пантелеймона Куліша. Жінки у нього завжди пов’язані з рожевими квітами: «Ви, наші землячки, рожеві квіти наші, темнотою привязані, вмиваєтесь Божою росою».

    «Мої кохані сестри – мої рожеві квіти!»

    У Михайла Коцюбинського в чернетках до оповідання «В дорозі» знаходимо симпатичний фрагмент опису своєрідної пристрасті природи: «Це була оргія квітів … і трав, пяний сон сонця, … якесь шаленство кольорів, пахощів, форм».

    Звичайно, за традицією, в темі любові-кохання домінує червоний колір. Це і фольклор, і пізніше поетичні твори, що стали основою для популярних пісень.

             «Два кольори» Дмитра Павличка:

Два кольори, мої два кольори,

Червоне – то любов, а чорне – то журба…

    «Червоні маки» Романа Савицького:

Червоні маки – квіти кохання,

Ясні надії, тихе бажання.

Червоні маки – квіти кохання,

Болючий спомин, тихе ридання…

    Загалом, місією української мови була необхідність найвиразніше й наймилозвучніше передати свої думки один одному, а вже потім спілкуватися із суспільством чи світом. Саме тому в ній беззаперечно домінує багатобарвна стилістика інтимного і неформального спілкування, а менш виразно представлена публічна і професійна лексика. Логіка історії зробила українську мову кохання і почуттів набагато важливішою за українську мову політики і науки

 

 


Немає коментарів:

Дописати коментар

А ймення зорі тій Полин

Квітнева ніч, яка розкраяла для всієї України життя на "до" чи "опісля". Це вже потім ми кидалися читати одкровення Іоан...