НАРОДНИЙ ПИСЬМЕННИК

 12 лютого

 минає 150 років

 від дня народження 

українського прозаїка

 Леся Мартовича.

Лесь Мартович, насправді Олекса Семенович Мартович народився 12 лютого 1871 року в селі Торговиця на івано-Франківщині. Родина була бідною. Ріс серед дітей сільської бідноти.

Спочатку вчився в Торговицькій дворічній школі, а потім у п’ятирічній школі села Торговиці. В 1882 році батько спромігся віддати сина до Коломийської класичної гімназії. В гімназії Лесь Мартович познайомився зі своїми майбутніми друзями-побратимами – Василем Стефаником та Марком Черемшиною (Іван Семанюк). Наука Мартовичу давалася доволі легко, він устигав ще й помагати батькові та й знаходив собі під заробітки.

В гімназії найскладнішим для нього було гімназійне середовище: пихаті й зарозумілі гімназисти-паничі та викладачі, які дошкуляли дітей за їхнє «мужицьке походження»

 Та помилки у польській вимові.

То ж звитяжці-гімназисти створили таємний гурток, одним з очільників став Лесь Мартович. На своїх зібраннях гуртківці знайомилися з творами передових суспільних авторів зі Львова, Відня, Києва. Обговорювали все це, читали свої твори, ходили по селах, читали селянам газети, виступали з промовами, збирали народну творчість – були яскравими представниками народовців. Саме в цей час (90 роки ХІХ століття в Галичині розгорнувся демократичний рух народовців, активну участь в ньому взяла прогресивна українська гімназійна молодь).

Саме в цей час і почалося головне захоплення Олекси Мартовича – письменство.

Ці перші твори були різносторонніми: то їдка сатира, то ліричні віршування, то поеми про святих та людей, то простенькі замальовки-новели з сільського життя. Спочатку автор не спромігся на їх публікації, читав тільки друзям. Але згодом товариші наполягли і він засів за писання.

В 1889 році з-під його пера вийшло перше оповідання «Нечитайлик». Цей свій твір він підписав «Лесь Мартович» і видав окремою книжечкою, в Чернівцях.

В 1889-1890 роки припала найбільша активність  молодечого українського товариства в Коломиї, їх гострі публікації в пресі не сподобалися владоможцям. Тоді керівництво виключило Леся Мартовича  з Коломийської гімназії.

Довелося підшукувати місце, де б закінчити гімназію. За порадою, разом зі Стефаником  подався до Дрогобича. Їх прийняли і вони там довчилися і успішно її закінчили.

Тут , в Дрогобичі, вони познайомилися з багатьма знаними особами українства: Франком, Драгомановим, Павликом…

Хлопці знову створили таємний гурток і почали збирати бібліотеку.

В 1890-91 роках Лесь Мартович закінчив свою новелу – «Лумера». Це була гостра сатира на попів-московофілів.

З цих пір, за Лесем Мартовичем закріпилося звання гострого-соціального молодого письменника. Тому,  в колі студентства та активної української інтелігенції, його належно сприймали та підтримували. Але від урядників, попів, лихварів і захланних паничів він, та його творчість, отримували жорстоку реакцію, яка згодом почала відображатися на ньому та його родині.

До 1892 року Лесь Мартович віднаходив якісь незначні під заробітки, аби не бути обтяжливим своїм навчанням для батька й родини. А з 1892 року він сам змушений був заробляти собі на життя: займався репетиторством, канцелярською роботою в адвокатів, редагуванням місцевих газет.

Також записався і був прийнятий на юридичний факультет Чернівецького університету. Але хвороба та потреба в грошах сповільнили Лесевий запал. А от стримати потяг до письменства – ніщо вже не завадило, та ще й тепер, працюючи в адвокатів, він мав багато прикладів, життєвих історій, які так і просились на перо здібного літератора.

1890 роки були плідними для Мартовича, як в суспільному, так і в письменницькому та фінансовому відношенні.

Ще активніше подався в просвітництво. Довкола нього гуртувалися дієві селяни. Така діяльність привернула увагу урядовців та панів. І лиходії домоглися свого – Лесь Мартович не міг довго закріпитися в жодній з адвокатських контор. Постійні переслідування спонукали його перебратися на Львіщину, але не полишив свою активну громадську роботу. От тільки почала його доймати хвороба, зубожіння родини та фінансова невизначеність. І це обмежувало його в діях.

Згодом Лесь Мартович перевівся з Чернівецького до Львівського університету. Тут Лесь продовжив свою просвітницьку діяльність і ще більше вдався до писання.

З початку ХХ століття активність Леся Мартовича трішки згасла. Причиною цьому були побутові негаразди та прогресуюча хвороба.

Спочатку обмеживши себе в громадських акціях, почав свою невеличку адвокатську практику. А через проблеми зі здоров’ям, в 1905 році його ще й звалила з нір тяжка недуга. В цей тяжкий час задумав написати про життя галичан.

Перед 1910 роком, через важку недугу письменнику довелося злягти, залишивши адвокатську роботу. Перебивався дише під заробітками-редагуючи в декількох власних періодичних виданнях. Головним його заняттям було написання повісті «Забобон».

Хворіючи він ще займався своєю диктатурою, і, в 1914 році, він таки здобув диплом доктора права у Львівському університеті. Майбутні плани та перспективи були призупинені початком війни 1914 року. Незабаром поменшало редакторської роботи, був розгромлений будинок, який він винаймав, згорів архів, стан здоров’я, нужденність – підкосили Леся Мартовича, і він в 1915 році зовсім зліг. Доглядали за ним сердобольні селяни та військовополонені. Ось і на їхніх руках, 11 січня 1916 року, в селі Зубейки й помер Лесь Мартович. Поховали його на кладовищі села Монастирок.

Творчий доробок Леся Маротовича складався з новел, оповідань, публіцистичних розвідок та окремих виступів.

 На жаль, через складні життєві обставини та різні довколішні катаклізми — більшість його творчого доробку до нас не дійшло (знищені в пожежах, загублені...), наразі, зі до нас дійшла лише частина його творчості і вона становить близько 30 літературних творів (здебільшого оповідання):

«Нечитальник», «Булка», «Лумера», «Іван Рило», «Винайдений рукопис про руський край», «Мужицька смерть», «За топливо», «За межу», «Стрибожий дарунок», «Війт», «Смертельна справа», «Прощальний вечір»,  «Народна ноша»,  «Забобон».

Всі ці твори видавалися ним чи за підтримки його друзів-побратимів, загалом було видруковано 5 збірок: «Нечитальник» (1890), «Хитрий Панько» 1903, «Стрибожий дарунок» (1905),  «Забобон» (1926), «Оповідання» (1922)

Крім того, цікавою роботою для теперішніх поколінь став "Словничок Леся Мартовича", складений зі слів, що тепер є призабутими чи діалектизмами, якими рясніли твори Мартовича і придавали їм неповторного колориту.