Жахливим злочином проти власного народу став штучний голод 1932-1933 років. За механізмом творення і страхітливими наслідками його слід занести до книги трагічних дат в історії людства. Він посів би гідну першість серед злочинів вчинених фашистами за роки другої світової війни.
Кожна осінь несла селом не тільки розчарування. Радянський уряд, на
чолі якого в ті часи стояв Йосип Сталін, вимагав від колгоспників дедалі більше хліба, молока, м’яса, овочів. Усе менше й менше залишалось продуктів селянським сім’ям на зиму.
І спалахнув в Україні великий голод, а за ним прийшла смерть.
Історія людства не знала такого випадку, коли володарі нищили голодом своїх власних громадян. Лише у ХХ столітті червона Москва запланувала і винищила до 10 мільйонів українських селян-хліборобів. Пам’ятаймо, що зимою 1932-1933 років помирало в Україні 17 чоловік на хвилину, 25 тисяч щодня.
Поминальні молебні повинні правитись не тільки в церквах і соборах, а найкраще в наших серцях.
22 місяці голоду – штучного, рукотворного. Він став глобальною катастрофою ХХ століття.
Проти українського народу велася справжня війна, негідна. Війна проти такого працьовитого , безвинного народу. Вирішено було голодом виморити його, винищити його розбратом, ворожнечею, руйнувати спільність людську фізично й духовно.
До цього голоду держава штовхнула село, яке відмовилося прийняти колгоспну систему з початку колективізації. Протягом січня-листопада 1930 року в Україні було заготовлено 400 мільйонів пудів хліба. За такий же період 1931 року державні заготівлі становили 380 мільйонів пудів. Але цього було досягнено в результаті знекровлення селян. У багатьох селах в 1931 році вилучили все зерно, у тому числі посівний фонд.
Узимку 1931-1932 років привид голоду вже стукав у двері селянських хат України. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну сівбу на весні 1932 року. На 20 травня у республіці було засіяно трохи більше половини запланованих площ. Внаслідок неякісного обробітку загинула частина посівів.
І все ж врожай 1932 року лише на 12% був меншим середнього врожаю за 1926-30 роки і міг би забезпечити населенню України мінімум продовольства.
Але цього не сталося. Наближення катастрофи відчувалося вже в середині 1932 року. Угорський письменник, активний учасник громадянської війни на боці більшовиків писав: «Україна, незважаючи на нормальний урожай приречена на голод. Це - трагедія».
Саме в цей період на полях з’являються ночами селяни, яким нічим було годувати дітей. Вони ножицями зрізали колоски на тих полях, де ще рік-два тому були повноправними господарями. Незабаром явище набрало масового характеру.
Сталін власноруч написав: «Закон про охорону соціальної власності», який в народі називали «Законом про п’ять колосків»,яким за крадіжку колгоспної чи кооперативної власності передбачав розстріл, або позбавлення волі строком на 10 років.
Із чорної далини 33-го подають нам звістку голоси очевидців про страшну трагедію українського народу, охоплюють спазми болю душі живих. Та в цих голосах немає крику, немає, розпачливої жалоби, є тихі скорботні оповіді баченого і пережитого.
Немає коментарів:
Дописати коментар