ЩОБ НЕ ПЛАКАЛИ ДУШІ ГОЛОДНІ, СВІЧКУ ПАМЯТІ ТИ ЗАПАЛИ

В історії бурхливого ХХ-го століття Голодомор 1932-1933 років в Україні посідає особливе місце, це-велетенська катастрофа українського народу.

         Перший масовий голод, що розпочався відразу  ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Причини його частково мали об’єктивний характер – посуха 1921 року, економічні наслідки першої світової та громадянської воєн. Але найголовнішими чинниками ставали директивні методи компартійного керівництва, яке вилучало наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України.

         Голод 1932-33 років в усій Україні спричинили політичні чинники. Як і в 1921-23 роках він був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом.

         Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом сталінської політичної системи, проти українців як нації і, зокрема, проти селян як класу. Таку політичну систему створи і керував голодомором Каганович та його спів племінники. Вони знищували Україну, а планували – ще й Німеччину. І.Еренбург, В.Мейєрхольд, І.Бабель вважали, що до репресій Сталін мав найменше відношення, здійснювали їх інші люди. Їм видніше, вони краще знали своїх людей в ЧК ОГПУ. Ганебно і підло фальсифікувати історію і вигороджувати вбивць свого народу. До 1937 року Сталін сам був у повній від них залежності.

         Внаслідок чого зник не тільки численний прошарок селян-підприємців, але й цілі покоління хліборобського населення. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади та забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення. Головною метою голодомору було знищення українців як нації. «Нехай загине 90% населення, щоб інші жили при комунізмі» - так планував Ульянов-Бланк (Ленін). Знищувати українців його банда розпочала вже з 1918 року.

         Анонімний свідок, який під час голоду працював колгоспним бухгалтером у селі Жміївка на Київщині, також стверджує, що з посіву 1931 року у 1932 році був добрий урожай, але голод 1932-1933 років підготовлявся заздалегідь: «Вони підготовляли, тому що забирали все від селянина, що він мав у 1931 і в 1932 році, навіть кусок хліба. І то  було видно, що то є, влаштовують голод не тому що нема що їсти, бо ж, як відомо, за закордоном… А мало того, на станції Малин зсипали, коло зерносховищ, бо були заповнені, й надворі, і те зерно росло. Але борони Боже, щоб туди когось пустити, щоб хтось узяв мошок того зерна, чи хоч жменю. За те стріляли. Так що без сумніву, той голод був організований спеціально партією і урядом комуністичним».

         У документах Політбюро ЦК КП(б)У збереглося свідчення про те, як восени 1932 року організовувалися з України так звані «зелені ешелони» для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили вже не тільки посівний матеріал, але й, навіть, квашені огірки, капусту та помідори, напевно залишаючи людей приреченими на голодну смерть.

         За розпорядженням уряду  заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося на 10 років ув’язнення і розстріл будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалася система натуральних штрафів, товарних репресій. Питома вага українського зерна в загальносоюзному обсязі хлібозаготівель сягала більше третини, а по окремих регіонах перевищувала  планові завдання для Північного Кавказу, Центрально-Чорноземного регіону, Казахстану та Московської області разом узятих.

         Аналіз змісту опублікованих протягом 1929-33 років близько 30-типостанов ЦК ВКП(б)У засвідчує факти свідомого створення таких умов життя для сільського населення, які призвели до їх відвертого фізичного винищення. Голодомор 1932-33 років – це свідомо заподіяна акція. Як свідчать документальні джерела, хліб в Україні був, але хліб з України забрали.

         Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-33 років, то мають на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 років. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня…

         Точну цифру втрат населення України встановити неможливо, оскільки від 15 квітня 1933 року за розпорядженням Постишева померлих перестали обліковувати.

         Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 5, 7, 9 та 10 мільйонів. Але, в будь-якому випадку, мова йде про МІЛЬЙОНИ безневинних  жертв.  А з урахуванням непрямих жертв (внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на ґрунті розладу психіки та соціального колапсу), за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей.

         Але найбільш досконала статистика не спроможна передати глибини та масштабності соціально-економічних, політичних та морально-психологічних наслідків голодомору, жахливого свавілля владних структур і масових випадків ганебного для людини явища – канібалізму. Голодне лихоліття, яке охопило адміністративні райони з населенням понад 40 млн. осіб і тривало майже два роки, явище не стихійне, а цілком рукотворне.

         Глибокий слід, залишений Голодомором 1932-1933 років в історії України, накладається на слід від інших трагедій, що випали на долю українського народу у ХХ столітті. Громадянська війна і голод 1921-23 років, репресії 1937-1938 років, війна 1941-1945 років, німецька окупація і голод 1946-1947 років. Однак, якщо потрібно і взагалі можливо зважити наслідки багаторазових потрясінь, гуманітарні наслідки Голодомору не зрівняються ні з чим. За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 1932-33 років виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства.

         34-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, до складу якої входять 193 країни, одноголосно прийняла Резолюцію про «Вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні».

         Генеральна конференція ЮНЕСКО, нагадуючи про Голодомор 1932-33 років, через який загинули мільйони безневинних українців, висловила впевненість у тому, що трагедія Голодомору, яка була викликана жорстокими діями та політикою тоталітарного сталінського режиму, має стати попередженням сучасним і майбутнім поколінням з метою дотримання демократичних цінностей, прав людини та законності.