13 листопада
130 років від дня народження
Остапа Вишні
Остап Вишня (справжнє ім’я – Павло Михайлович Губенко, інші
псевдоніми: Павло Грунський) народився 13 листопада 1889 року на хуторі Чечва
на Полтавщині (нині Сумська область) у багатодітній селянській родині.
У 1903 закінчив Зіньківську
двокласну школу, отримав свідоцтво поштово-телеграфногго чиновника.
По закінченню (1907 р. )
військово-фельдшерської школи в Києві, працював фельдшером у армії, а пізніше –
у хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць.
У 1917 році склав екстерном
екзамени за гімназію і вступив на історико-філологічний факультет Київського
університету. Однак залишив навчання й зайнявся журналістикою та літературною
діяльністю
Перебуваючи (1919) в Кам’янець-Подільському, написав перший твір
– фейлетон «Демократичні реформи Денікіна
(Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)», який за підписом «П. Грунський»
був надрукований у кам’янець-подільській
газеті «Народна воля».
Повернувшись в 1910 році до
Києва. Восени був заарештований органами ЧК і відправлений на додаткове розслідування
до Харкова.
За відсутністю доказів у 1921
році був звільнений У квітні цього ж року він став працівником республіканської
газети «Вісті ВУЦВК», а кількома місяцями пізніше – відповідальним секретарем
«Селянської правди».
22 липня 1021 року написав
фейлетон «Чудака, їй-богу!». Під яким уперше з’явився
підпис Остап Вишня.
У ці 20-ті роки були видані
збірки усмішок: «Діла небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924),
«Реп’яшники», «Вишневі усмішки (сільські)»
(1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот
плодився», «Лицем до села», «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки
кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930);
двома виданнями (1928 і 1930) побачило світ зібрання «Усмішок» у чотирьох томах
тощо.
Офіційно тривалий час Остап Вишня
не був членом письменницьких організацій. Лише наприкінці 20-х років, після
ліквідації ВАПЛІТЕ, став одним із організаторів Пролітфронту. Приятелював із М.
Хвильовим, М. Кулішем.
В 1930-1931 роках написав
повноцінний драматургічний твір – комедію – «Вячеслав», в якій порушив проблеми
виховання. Цей твір був опублікований лише після смерті письменника в 1957 році
у книзі «Привіт! Привіт!».
26 грудня 1933 року – був заарештований
і безпідставно звинувачений у спробі вбивства секретаря ЦК КПУ Постишева,
зазнав численних тортур і допитів, нарешті не витримав і зізнався в усьому,
чого домагалися від нього слідчі.
23 лютого 1934 року був засуджений до
розстрілу, але пізніше рішенням колегії ОДПУ його замінили десятирічним
ув’язненням. Письменник відбував ці строки в Ухті, Комі АРСР,на руднику
Еджит-Кирта. Був на різних роботах, якийсь час працював фельдшером, плановиком
у таборі, у редакції багатотиражки Ухтпечтабору «Северный горняк»,
де написав 22 нариси про трударів, які мріють завоювати суворий північний край.
У 1943 році вийшов на волю. А вже в 1944 році
повернувся до літературної діяльності, надрукувавши 26 лютого а газеті
«Радянська Україна» усмішку «Зенітка», що обійшла усі фронти, часто звучала по
радіо.
Через кілька років виходять
політичні фейлетони та памфлети «Самостійна дірка» (1945), збірки гумору
«Зенітка» (1947), «Весна-красна» (1949), «Мудрість колгоспна» (1952), «А народ
воювати не хоче» (1953), «Великі ростіть!» (1955), «Нещасне кохання» (1956) та
інші.
У 1955 році був реабілітований
судовими органами. А через рік, 28 вересня 1956 року помер.
У великому творчому доробку
письменника представлені різноманітні жанри малої прози: усмішка, гумореска,
фейлетон, автобіографічне оповідання.
Остап Вишня ввів в українську
літературу і утвердив у ній новий різновид гумористичного оповідання, що його
сам же і назвав усмішкою. Лаконізм, влучність, дотепність, іронічність,
обов’язкова присутність автора (у ліричних відступах, окремих репліках
оповідача) створюють загальну викривальну тональність такого твору.
Немає коментарів:
Дописати коментар