Отак непомітно минув перший осінній місяць. Для селянина він ососбливий: нарешті припорано ниву - зібрано врожай, на полях уже проклюнулися брунатними списиками осінні сходи, помітно облисіли дерева, і сонце змінивши траєкторію, в обідню пору черкає за дахи сусідніх хат; як-не-як, майже на чотири години скоротшав день і доточилися ночі. В садах і на луках затихли пташині бенкети. І тільки де-не-де прокричать у призахідному небі спізнілі ключі диких гусей...
Природа вже налаштовується на зимовий спочинок. особливо це відчутно в лісі. Шарудливе листя воднораз чарує зір і навіває сум за тим, щов же промайнуло літо і все ближче холоди. Тільки вкрадливий постук дятла чи сторожке осіяння рудохвостої білки нагадають, що життя не завмерло. Он на узліскові, скрутившись у клубок, гріється на скупому сонці вужача родина. Але і ї, обітницям лісових хащ, доведеться незабаром розпрощатися з безтурботним життям, шукати схоронок до наступної весни.
27 вересня за церковним календарем - ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО І ЖИВОТВОРЯЩЕГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО, або, як кажуть у народі ЗДВИЖЕННЯ. З ним пов'язані напрочуд цікаві вірування і уявлення, котрі дійшли до нас ще з дохристиянських часів
Прийнято вважати, що "На здвиження земля движеться ближче до зими", чи "В цей день здвигається земля з літа на зиму". Тому-то птиці мають одлетіти у вирій, а все лісове гаддя збирається на останню раду, на якій кожен має одзвітуватись за свої вчинки. Ті, що не порушили даної ними обітниці, будуть спочивати до раступного Руфа (21 квітня), а потім знову вилізуть із землі; натомість ті, що жалили людей, висмоктували у корів молоко, їли пташенят, не мають правана відпочинок, бо "їх не бере земля", а відтак нечестивців засуджують на смерть і проганяють геть. Вони особливо небеспечні - нападають на людей, кидаються під колеса. Тому, вірячи в таку легенду, дітям забороняли ходити до лісу, щоб не зустрітися з "шатунами" або на провалитися у яму, де збираються зимувати плазуни. Якщо хтось потрапить туди, то буде цілу зиму лизати з ними "гадючий камінь". Такі легенди пов'язані з тим, що гадюки віддавна завдавали великої школи людям. Для убезпечення від укусів витворено чимало заговорів і замовлянь. Образ змії завше виклика острах, він уособлювався з такими рисами, як хитрість і зрадливість. Тому Здвиження - це день Підземного, до якого на віче з усіх сторін сповзаються, котяться і злітаються гади-змії.
Подібні суди відбувалися і серед птахів. ососбливо це стосувалося зозуль, котрі протягом літа байдикували - не вили гніздечок, не вигодовували діточок, а свої яєчка підкидали іншим птахам. За це вони мусили останніми вирушати до вирію, щоб дорогою поїти і годувати стомлених птахів; якщо котрась з них приставала, то зозулі мусили нести її на собі. Щоправда, ми знаємо інше - першими до теплих країв вирушають саме вони, зозулі, від чого й поговірка: "У зозулі золотий ключ од вирію: вона першою відкриває його і останньою замикає". та мораль у таких легендах інша: за свою безтурботність кожен має понести кару...
За церковними приписами на Здвиження не було особливих обрядодій. Щоправда, богомільні люди не вживали скоромної їжі, не виконували важких робіт, пов'язаних насамперед з деревом - не рубали і не кололи дров, не стругали і не пиляли дошок. У цей день годилося відвідати церкву та ярмарок, бо "Здвиження - день ярмарку і храмів". Зрання господарі виносили на подвір'я зерно і хлібні кришки для птахів.
На Закарпатті Здвиження було останнім днем заготівлі горіхів - "бо залишилися лише не червиві" - та яблук, котрі тримали на зиму.
Зі святом пов'язані й іменні прислів'я: "Хто не обсіявся до Чесного Хреста, той не варт собачого хвоста", "Свитку на Здвиження скидай, а кожух одівай". Справді-бо осінь уже нагадує про себе першими приморозками
Немає коментарів:
Дописати коментар