Микола Хвильовий був одним із основоположників пореволюційної української прози. Микола Хвильовий брав участь у Першій світовій та громадянських війнах, а в 1921 році перебрався до Харкова і став одним із організаторів літературно-художнього життя в місті. Саме хвильовий заснував такі літературні організації, як «Гарт», ВАПЛІТЕ, «Пролітфронт».
Перші поетичні збірки письменника («Молодість»
(1921), «Досвітні симфонії» (1922) та поема «В електричний вік» (1921) дістали
досить високу оцінку сучасників. Але справжній успіх чекав на Хвильового саме в
жанрі новели чи оповідання. Збірка прозових творів митця під назвою «сині етюди»
(1923) відкрила новий етап у розвитку української літератури. Твори, що увійшли
до збірки, невеликі за обсягом і виразні за лірико-романтичним чи
імпресіоністичним забарвленням. Головне, чому письменник приділяв увагу , -
людині, яка розуміє весь трагізм сучасності, її стосункам із революцією та
історією. У той час, коли митці захоплювалися революційними подіями, а замість
особистостей найчастіше змальовували «маси», Хвильовий цікавився
індивідуальністю своїх героїв, їхнім прагненням досягти високої мети. Утім,
він, як людина мисляча, не міг не завважити:
драмо його сучасників полягає в тому, що проголошені високі ідеали є
надто далекими від їхнього реального втілення. Саме тому романтичні персонажі
цього письменника перебувають у стані гострого конфлікту, а то й війни зі своїм
сіро-буденним, якимось пласким і невиразним часом. Щоб показати це, Хвильовий майже
завжди створює в новелах два часові плани: щасливе минуле або світле майбутнє і
непривабливе сьогодення, з його чітко окресленими численними вадами. Дуже чітко
в тексті протиставляються реальні і вимріяні сцени, уява і дійсність. Герої
творів письменника дуже різні – ті, що є жертвами історії, і ті, які своїми
власними руками будують трагедію для мільйонів своїх співвітчизників.
Нині, коли до читачів повертаються
незаслужено забуті твори, Хвильового знову називають неперевершеним майстром малої
прозової форми, основоположником нової української прози. Цей письменник
створив свій власний стиль, започаткувавши своєрідний лірико-романтичної,
імпресіоністичної новели.
У середині 20-х років
минулого століття Микола Григорович був визнаним лідером цілого покоління
літераторів. Але водночас він став збудником постійного роздратування офіційної
критики. Саме цей митець уперше поставив питання по подальші шляхи розвитку
української культури; при цьому він дотримувався точки зору, що аж ніяк не
влаштовувала тодішню владу.
У 1925-1928 роках, коли в Україні
розгорілася літературна дискусія (започаткував її саме Хвильовий), письменник
створив цикли памфлетів «Камо грядеш?», «Думки проти течії», «Апологети
писаризму», роман «Вальдшнепи» і полемічний трактат «Україна чи Малоросія?»
Останній став відомим читачам лише в 1990 році.
У середині 20-х років манера письма
Миколи Хвильового істотно змінюється, стає врівноваженішою, конкретно-реалістичною.
Крім того, в творах митця почали проступати іронічні та сатиричні інтонації.
Творчість Хвильового викликала гостру
реакцію тогочасної критики та партійних діячів. Чому ж його твори так бентежили
офіційних представників влади? А тому що центральною їх темою була проблема
історичного буття України, нашої культури. Письменник закликав своїх братів по
перу орієнтуватися не на Москву, а на Європу, на стилі і напрямки європейського
мистецтва. «Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить
якомога швидше тікати. Поляки ніколи б не дали Міцкевича, коли б вони не покинули
орієнтуватись на москальське мистецтво. Справа в тому, що російська література
тяжить над нами в віках як господар становища, який привчав нашу психіку до
рабського наслідування… Наша орієнтація – на західноєвропейське мистецтво, на
його стиль, на його прийоми).
Улітку 1926 року
вийшла друком перша частина роману «Вальдшнепи»
Нові герої Хвильового намагалися знайти відповіді на найгостріші питання
нової доби. Понад усе їх непокоять проблеми національного буття, відродження
України. Вони також намагаються переосмислити непрості уроки, що їх дала людям
революція. Так, Дмитро Кармазов є представником нового покоління, духовне
формування якого відбувалося під час глобальних соціальних змін. Герой не може
не бачити, що вчорашні ідеали виявилися спотвореними. Дмитро впадає в глибоку
депресію, намагається переоцінити власні погляди, але…Відмовитися від ідеї
національного відродження він неспроможний. Утім, така позиція ніяк не
збігалася з тогочасною партійною політикою. Отже, українські революційні інтелігенти
стають «поза законом». Трагедія цілого покоління була окреслена письменником
дуже чітко й гостро. Він співчуває своїм зневіреним сучасникам, сподівається,
що в майбутньому становище зміниться – про це подбають представники нового
покоління сильних, вольових людей. Не тих, які «комсомолять у пустопорожнє», а
здатних до активної дії, позбавлених зайвої м’якості.
Ідеї нового роману і уявлення про
перспективи національного відродження одразу після появи «Вальдшнепів»
викликали шквал нищівної критики. Друга частина твору вийшла в шостому номері
журналу «ВАПЛІТЕ» за 1927 рік. Проте все видання було одразу ж конфісковане і
знищене. Повного тексту «Вальдшнепів» не знайшли й досі.
Хвильового почали звинувачувати в анти
партійності, «українському буржуазному націоналізмі», «намаганні відірвати
українську культуру та літературу від культури російської». Якщо згадати, що
саме в той час держава стояла на порозі тотального терору, масового знищення
мислячих особистостей, кожне з таких звинувачень могло вважатись подібним до
смертного вироку. Проти «нетипового» письменника розгорнулася кампанія
справжнього морально знищення, шаленого цькування. Хвильовий не витримав. Спочатку він змушений
був писати покаянні листи, де клявся у вірності комуністичним ідеям. Потім
вийшло кілька статей письменника, спрямованих проти товаришів по перу. Важко
читати такі твори; вони зайвий раз підкреслюють, наскільки безнадійним було
становище митця. Тоді він вирішує зробити остаточний страшний крок у боротьбі
за право письменника на власну думку, на свободу творчості. 13 травня 1933 року
він покінчив життя самогубством, пустивши кулю в скроню.
Немає коментарів:
Дописати коментар