Українська мова - літ минулих повість

 

      24 травня Україна відзначила День слов’янської писемності та культури. Традиція відзначати це свято зародилася ще в кінці 80-х років минулого століття, то й назву вона одержала традиційну для тих, радянських часів: День слов’янської писемності.

          У цей день вшановуються святі рівноапостольні – першопросвітники Кирило та Мефодій. Вони – творці писемності, здійснили переклад богословських книг з грецької мови на старослов’янську та поширювали християнське вчення.

          Перша писемність перших людей, які заселяли територію сучасної України була проста  і багатьом незрозуміла. Це були малюнки на стінах печер нашкрябані каменем.  Вони несли в собі  символи, образи тварин та людей.

         Доказом цього є розкопаний на Київщині археологами могильник. На глиняній посудині, знайденій там, був цікавий і незвичний орнамент. Це була композиція з хрестів, деревця, хвилястих ліній, серпів, снопів, різноманітних композицій із квадратиків. Вчені вважають, що хрести – це символ вогню та сонця. Хвиляста лінія – символ води.

         Отже, факти змушують нас визнати, що письмо у слов’ян було і в дохристиянський період.  І  це була абетка знаків.

         Перший історик давньої слов’янської писемності, болгарський книжник, учений чернець Чорноризець Храбр, який жив приблизно в ІХ-Х столітті при дворі болгарського царя Симона, у своїй книзі «Сказання про письмена» писав про те, що коли слов’яни були ще язичниками і не мали книжок, то вони читали й ворожили за допомогою рисок та зарубок. Після хрещення вже почали писати римськими і грецькими письменами, але то було письмо ще не пристосоване до слов’янської мови.

         Хрещення України-Руси відбулося в  988 році князем Володимиром І Святославовичем.

         Поява абетки і виникнення писемності  сприяли розвиткові літератури слов’янських народів, і слов’янська мова стала третьою в Європі після грецької та латини.  І все це завдячуючи алфавіту, створеному великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом та Мефодієм.

         Кирило та Мефодій народилися у македонському місті Солуні (тепер Салоніка). Батько у них був болгарин, а мати – гречанка.  Батьки подбали про те, щоб сини мали гарну освіту.  У Салоніці  в той час добра половина населення міста складали слов’яни, тому не дивно, що вони вільно володіли слов’янською мовою.

         Мефодій був деякий час воєводою в Македонії та проміняв військову славу на тихе монастирське життя.

         Кирила батьки в 14 років направили на навчання до Константинополя. Перед ним відкривалась блискуча кар’єра, але він посів скромне місце патріаршого бібліотекаря. Згодом він постригся в ченці й обрав ім’я Кирило (при народженні його назвали Костянтин).

         Братів Кирила та Мефодія у 863 році було запрошено до Візантії, для ведення богослужіння слов’янською мовою. Мета цієї місії – підтримати православ’я на противагу католицизму, яке різними способами намагалися зміцнити німецькі феодали, тим самим плекаючи надію підкорити Великоморавське Князівство. Їхали наші брати-просвітителі  туди не порожніми руками. У них була створена ними слов’янська азбука і перекладені слов’янською мовою священні книги.

         Після приїзду Кирила та Мефодія на батьківщину всі богослужіння почали правити слов’янською мовою. На слов’янську мову  почали перекладатися й грецькі книги.

         Невтомна праця Кирила та Мефодія поклала початок створенню слов’янської літератури, старослов’янської літературної мови, що мало величезне значення в подальшому житті слов’ян.

         11 слайд. Сучасна укр.. абетка налічує 33 літери.  А перша старослов’янська мала – 49 літер

         З поширенням письма почали створюватися та поширюватися житія святих – Ольги, Бориса та Гліба, Феодосія Печерського. Великого значення набувають чудові взірці літератури: «Повість Временних літ», «Слово о полку Ігоревім», «Повчання Володимира Мономаха» та інші. Ці твори належать до скарбниці української культури. І  написані вони ченцем Києво-Печерського монастиря Несторм Літописцем.  Писав він від руки.         Через декілька століть вже був створений друкарський станок. Першим його сконструював  німецький винахідник   Йоганн Гутенберг.  У середині 1440-х років створив спосіб друкарства рухливими літерами.

         Перша старослов’янська азбука мала вигляд як картинки-графіті і була спочатку подряпана прямо на стінах.  А першу «Старослов’янську абетку» надрукував першодрукар Іван Федоров - один із перших українських друкарів, гравер, інженер та ливарник.

         Основоположником сучасної української мови вважають Іва́на Петро́вича  Котляре́вського — українського письменника, класика нової української літератури. Його поема «Енеїда» стала великим твором загальнонаціонального значення нової української літератури, написаним народною мовою.

         Доленосний 1840 рік, коли вперше було видано твори Тараса Григоровича Шевченка.  Пророк показав світові мову простого,пригнобленого тоді народу України. Саме він був першим, хто вивів у           світ українську літературну мову.

        

         Його послідовники – Леся Українка, Іван Франко, Маркіян Шашкевич, Михайло Старицький, Борис Грінченко, Василь Стефаник, Степан Руданський, Михайло Коцюбинський «викували слово, як твердую крицю». Вони сприяли її процвітанню.

Від того часу українська літературна мова  стала на складний, але плідний шлях свого розвитку.