День
вишиванки не є офіційним, але його відзначають не тільки в Україні, але й за її
межами. Там де є українці.
Свято започаткувала українська
письменниця, журналістка –Леся Воронюк. Саме вона у 2006 році, навчаючись у
Чернівецькому національному університеті імені Ю. Федьковича, стала
ініціаторкою дня вишиванки, який відзначають щороку в третій четвер травня.
Понад
100 тисяч років тому, щоб захистити себе від холоду, люди почали носити одяг.
25 тисяч років тому мисливці льодовикового періоду шили одяг зі шкур тварин.
Близько 10 тисяч років тому давні землероби навчилися прясти нитки з рослинних волокон та вовни тварин.
Сучасні дослідники стверджують,
що в ті далекі часи, вбрання людей було
ідеально припасоване до фігури, І обов’язково
воно мало прикрасу – вишивку. Візерунки були непрості, бо символізували богів –
покровителів, духів предків і несли собою магію.
Існує легенда про те, як від страшенної
пошесті помирали люди. Жінка, яка втратила всю свою родину, крім одного
наймолодшого синочка, молила Бога, щоби зберіг від смерті хоча би цю дитинку.
Бог відкрив віруючій матері таємницю: «Виший дитині та собі на сорочці хрестики
– знаки для янголів, бо на кому немає хреста, той обов’язково загине. Але
нікому про це не розповідай, бо загинеш разом зі своїм синочком».
Жінка вишила сорочку хрестиками і,
всупереч умові, почала просити людей, щоб ті вишили й собі такі обереги. Ніхто
не вірив, щоб таким простим , на перший погляд способом можна врятуватися. Були
й такі, що насміхалися. Тим часом померлих ставало все більше і більше. Жінка
знов просила послухати. Але ніхто нічого не вишивав. Потім на очах у всіх вона
зірвала сорочку з сина, і він помер. Кажуть, що з того часу люди почали
прикрашати свій одяг вишивкою.
Археологи,
коли вели розкопки на Черкащині, знайшли залишки сорочки, походження якої
відносять до 4 століття. Це вишита сорочка давніх племен-сарматів, що населяли
нашу степову зону.
А в 11 столітті в Київській Русі
була створена школа вишивки. Заснувала її сестра Володимира Мономаха – Анна.
Тут вчилися мистецтву гаптування золотом і сріблом. ( Вишивати шовковими, вкритими тонким шаром золота або срібла
нитками різного гатунку. )
Буденний і святковий одяг українців бере
свій початок з глибокої давнини. Перш ніж пошити одяг, потрібно було виготовити
полотно. Сам процес тривав понад рік.
З приходом весни висівали коноплі, або
льон. Ціле літо рослини ніжилися під сонцем.
У
пору жнив вибирали плоскінь, потім її мочили у річці. Далі сушили.
Потім на прядці пряли нитки При цьому
утворювалися дві частини прядива: перша – клоччя, з якого шили верети (це
грубіша частина), а з більш тонкої виготовляли полотно.
Не
в кожному домі був верстат, тому бідніші йшли до заможніших, щоб виготовити
полотно.
Коли тканина була готовою, її білили…
Тоді шили одяг та прикрашали вишивкою. І після важкої денної праці при світлі
свічки вишивали складні та яскраві орнаменти.
Крій сорочки був однаковий, Але
довжина була різна. Жіночі були довгими і багатшими на оздоби. А чоловічі коротенькі.
Візерунки- обереги вишивали на подолі
сорочки, по краях рукувів, на комірі. Вишиваючи сорочку собі чи комусь із
ближніх, кожна жінка дбала про те, аби поєднання кольорів та символів стало
надійним оберегом від усякого зла.
Вишивку-
оберіг вміщували в найуразливіших місцях: Зап’ястя ( аби руки міцними
були), на комірі (щов ворожий меч голови не зніс).
Сорочки були з відлогими комірами і з
обшивкою горловини. Біля коміра або обшивки робилося рясне морщення.
Розріз-пазуха знаходився спереду. Рукави на уставці та манжетах прикрашали
вишивкою або тканням.. іноді декорували всю площину рукава – від плеча до
манжета. Крім рукава, в жіночих сорочках прикрашали комір, пазуху, долішню
частину одягу. Колористика та розміщення орнаменту залежали від традицій, які
склалися в тій чи іншій місцевості України.
До сорочки вдягалася плахта. Це два
полотнища, зшиті вздовж до половини. Поверх одягали фартух. Плахта мала шаховий
орнамент.У давнину виткану плахту вишивали барвистими шовковими нитками.
Пізніше орнамент був тканим, з додаванням до вовняної пряжі шовку, срібних та
золотих ниток. Залежно від орнаменту та переважаючої барви, кожна плахта мала
свою назву: «крижева», «хрещатка», «рогатка», та інші. В Україні відомі цілі
села, що займалися виготовленням плахт. Це
не подобалося російському урядові. Тому у 18 столітті їхніх мешканців виселяли
за межі України
Одяг козацьких часів відзначався
високими мистецькими якостями, багатством тканин, золототканих складових частин
та оздоб. У вишивці рукавів застосовували ґрона виноградної лози, гілки калини,
розкішні квіти.
У 1775 році
російська цариця Катерина ІІ ліквідувала Запорізьку Січ і спеціальним указом
заборонила носити українцям одяг із привозних золототканих тканин. На такий
одяг мала право тільки козацька старшина, яку прирівнювали до російського
дворянства.
З давніх-давен
дійшли до нас узори та візерунки на вишиванках. Спочатку це були нескладні
малюнки, утворені з умовних знаків символів, кожен з яких мав певне значення.
Найбільш
поширеними кольорами вишивок були червоний і чорний. Вони вважалися магічними.
Червоний був символом життєдайного сонця, кохання, радості. А чорний уособлював
життєву силу рідної землі, яка давала урожай й забезпечувала добробут. Білий –
світло, Синій – холод, воду. Жовтий – свободу та щастя. Зелений – ріст, розвиток, прагнення до життя,
молоду дужу силу. Коричневий – ототожнювався з засіяною ріллею. Сірий –
рівновага та здійснення бажань.
Вишиванка
не була повсякденним одягом. Українці ніколи не носили вишиванок на щодень.
Адже у той час не було пральних засобів, а на створення однієї сорочки
витрачались місяці, тому не практично було щодня красуватися у вишитій сорочці.
Сорочка для буднів називалася «буденка» і не мала жодних прикрас чи візерунків
Немає коментарів:
Дописати коментар