ЖИВ СВІТОМ, ЖИВ У БОРОТЬБІ

                     Микола Степанович Вінграновський - класик української літератури, шістдесятник, поет, прозаїк, кінорежисер, сценарист, кіноактор.

         Народився 7 листопада 1936 року в селі Богопіль (нині Первомайськ) Миколаївської області. Батько – працьовитий заможний селянин, мати походила з давнього запорізького роду. Батьки й сонячний степовий край наділили хлопця бунтівною козацькою вдачею.

         Згадуючи своє дитинство, письменник стверджує, що змалечку пам'ятав лише «скрізь, куди не глянь степ, степ і степ». А потім була війна, тяжкі повоєнні роки.

         Навчався в середній школа № 17 у Богополі; акторський відділ Київського інституту театрального мистецтва імені Карпенка Карого (І курс); 1960 – закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії ( ВДІК) у Москві, куди його забрав із собою О. Довженко (непомильне око вирізнило обдарованого юнака, а щаслива рука «коронувала» на долю артиста, кінорежисера й поета).

         Після смерті О.Довженка його дружина Ю.Солнцева 1958 року екранізувала художній фільм “Повість полум’яних літ”. На головну роль – Івана Орлюка- запросила 3-курсника ВДІКу М. Вінграновського. За краще виконання чоловічої ролі він отримав золоту медаль кінофестивалю в Лос-Анджелесі.

         Літературна діяльність Писати вірші почав у студентські роки. Перші поезії з'явилися 1958 року на сторінках журналів «Дніпро» та «Жовтень». 7 квітня 1961 року «Літературна газета» вийшла із заголовком на всю четверту сторінку: «Микола Вінграновський. Із книги першої, ще не виданої», де було надруковано аж 15 віршів молодого автора.

         1962 - перша поетична збірка «Атомні прелюди». 1967 - друга поетична збірка «Сто поезій» ( на-справді було 99). Інші збірки: «Поезії» (1971), «На срібнім березі»(1978), «Київ» (1982), «Губами теплими і оком золотим» (1984), «Цю жінку я люблю» (1990), «З обійнятих тобою днів» (1993), «Любове, ні! не прощавай!» (1996), «Сеньорито акаціє» (1994).

         Повісті: «Світ без війни» (1958) «Президент» (1960) «Первінка» (1971) «Сіроманець» (1977) «У глибині дощів» (1979) «Літо на Десні» (1983) «Кінь на вечірній зорі»(1986) «Чотирнадцять столиць України» (1997, історичний нарис) «Манюня» (2003) Роман «Северин Наливайко» (1996)

         Напочатку шістдесятих років  в журналі «Ранок» з'явилися оповідання 

«Бинь-бинь-бинь» і «Чорти».  Тоді ж були надруковані і його перші вірші для дітей, які увійшли в окрему збірку «Андрійко-говорійко», а трохи пізніше побачили світ такі оригінальні книжки поезій: «Мак», «Літній ранок», «Літній вечір», «Ластівка біля вікна», «На добраніч» та інші. За ці збірки присуджено Державну премію УРСР імені Т. Г. Шевченка.

 

        

         Як актор знімався в таких ролях - Іван Орлюк («Повість полум'яних літ», 1961) Дончак («Сейм виходить з берегів», 1962) Вацлав Купка («Берег надії», 1967) Несвятипаска («Дума про Британку», 1970)

 

Художні фільми: “Дочка Стратіона” (1964, у співавторстві з В. Левіним), “Ескадра повертає на Захід” (1966, співавтор), “Берег надії” (1967, роль Вацлава Купки), “Дума про Британку” (1970, роль Несвятипаски), “Тихі береги” (1973), “Климко” (1984).

 

         Як режисер в своєму доробку має такі документальні фільми: «Голубі сестри людей» (1966), «Слово про Андрія Малишка» (1983), «Щоденник О. П. Довженка» (1989, у співавторстві з Леонідом Осикою), «Довженко. Щоденник 1941–1945» (1993), «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993), «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи» (1993), «Галич — столиця князя Данила Галицького» (1993), «Гетьман Сагайдачний» (1999).

         Помер після важкої хвороби 26 травня 2004 року в Києві, похований на Байковому кладовищі.  Пам’ятник у селі Яблунівці Білоцерківського району.

         Нагороди Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1984) за збірки творів для дітей «Літній ранок», «Літній вечір», «Ластівка біля вікна», «На добраніч». Почесна Грамота Президії Верховної Ради України. Лауреат літературної премії «Благовіст». Лауреат премії Фундації Антоновичів (США).