УКЛІН ЖИВИМ - ЗАГИБЛИМ СЛАВА

З кожним роком більшає поглядів щодо сучасної важливості свята Дня Перемоги. Що сильніше віддаляється від нас 45-й рік, то більш перекрученими та спотвореними виглядають деякі факти. Однозначної оцінки та об’єктивного висвітлення подій Другої світової війни ми вже не матимемо ніколи. Не лише через її давність, а й тому що немало подій з самого початку було (і залишаються) глухо засекреченими та по кілька разів "переписаними" як у підручниках, так і в історичних джерелах

Нелегко говорити про те, що сталося давніше, ніж може осягнути свідомість 20-, 40-, 60-, 70-річної людини. Проте напередодні Дня перемоги над нацизмом ми розповімо не про Другу світову війну чи позиції країн-учасників, а про свято, яке світ отримав у підсумку, – про День Перемоги як день відзначення перемоги над фашизмом.

Дата 9 травня нерозривно пов'язана з прийняттям капітуляції Німеччини у Другій світовій війні.   

У квітні 1945 року радянські війська впритул підійшли до меж Берліна. На підступах до Берліна зосереджувалося чимале угруповання німецьких військ – всього понад півмільйона осіб. У самому Берліні також була напоготові до вуличних боїв військова техніка та майже 200 тисяч чоловік. Радянські війська мали чи не вдвічі більше техніки і людей, тому їхня перевага виглядала очевидною.  

29 квітня почалися бої за Рейхстаг, який обороняли понад тисяча німецьких солдатів. Радянські дивізії зайняли будинок в ніч на 30 квітня, а о 14:25 українець Олексій Берест, росіянин Михайло Єгоров та грузин Меліон Кантарія підняли над Рейхстагом Прапор Перемоги. До речі, за радянських часів було прийнято вважати, що прапор підняли лише росіянин та грузин, тоді як ім’я Олексія Береста замовчувалося.

О 03:50 1 травня начальника Вермахту генерала Ганса Кребса доставили до радянської сторони, бо він заявив, що вестиме переговори про перемир'я. Тим часом Йосиф Сталін наказав погоджуватися лише на беззастережну капітуляцію Німеччини. Німецька сторона відмовилася капітулювати і радянські війська продовжили вогонь у Берліні. 

Але вночі 2 травня німецьке командування звернулося по радіо до своїх військ з наказом припинити опір. За кілька годин майже 135 тисяч німецьких солдат і офіцерів здалися в полон.

7 травня о 2:41 ночі у французькому місті Реймс було підписано акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. Ввечері 8 травня (9 травня за московським часом) німецьке військове керівництво на вимогу Сталіна повторно підписало Акт про капітуляцію Німеччини. Це означало, що Німецько-радянську війну завершено.

День Перемоги виник по закінченні війни у першу чергу для Радянського Союзу та його країн-союзників. Про виключне державне значення свята та його обов’язковість у радянські часи зайвий раз говорити не доводиться.

Свято було затверджене указом президії Верховної Ради СРСР 8 травня 1945 року, тобто ще до фактичного підписання акту капітуляції Німеччини.

Проте вперше у Москві на Красній площі Парад Перемоги відбувся 24 червня 1945 року. Командував парадом маршал СРСР Костянтин Рокоссовський, приймав парад маршал Георгій Жуков.

Цей день на три роки став без перебільшення найурочистішим днем всенародного торжества по всьому СРСР. Проте раптово у 1948 році його скасували. Ймовірно, позначилося народне обурення від післявоєнної розрухи та занепаду. Десятки мільйонів людей так і не повернулися додому; сотні тисяч повернулися каліками, морально зломленими та назавжди втраченими для нормального життя; десятки тисяч радянських військових та цивільних були арештовані своєю ж країною як пособники ворога, ув’язненні чи розстріляні. Прірва бідності росла, формувався конфлікт надій і реальності після завершення війни. За два-три роки хвиля радості за перемогу змінилася дійсністю: карткова система видачі продуктів, що не надто відрізнялася від "блокадної", бідність, втома від важкого цілодобового відбудовування гігантської країни – це посприяло скасуванню державного свята Дня Перемоги.

Минає 17 років – і у 1965 році Леонід Брежнєв відновлює його як державне свято та встановлює неробочим днем для всіх по СРСР.

Саме з цього року День Перемоги став днем демонстрації військової потужності Радянського Союзу всім країнам світу. Урочисті військові паради з кращою технікою та зброєю, численні колони Радянської армії на Красній площі у Москві, концерти, присутність на трибунах радянських вождів та партійної номенклатури – обов’язкові атрибути Свята Перемоги протягом майже тридцяти років.

У Другій світовій війні так чи інакше брали участь всі країни Європи, Азії та Америки, тож відзначення Дня Перемоги відгукнулося всюди, де воювали.

Навіть після 1991 року, коли політична кон’юнктура світу радикально змінилася і СРСР перестав існувати, День Перемоги все ж залишився державним святом у пострадянських країнах: Росії, Білорусі, Україні, Казахстані, Грузії, Узбекистані, Вірменії, Киргизстані, Таджикистані, Туркменістані, Азербайджані, Молдові.

День Перемоги не відзначають 9 травня в Естонії, Латвії, Литві, Україні (з 2016 року) та у західноєвропейських країнах. Там День Перемоги – це 8 травня, а для країн Британської Співдружності — 7 травня. А у 2004 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 8 та 9 травня Днями пам'яті та примирення.

День Перемоги в Україні

В Україні офіційно День Перемоги не відзначається з 2016 року. Замість нього, також 9 травня, було запроваджене державне свято День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, яке за своєю суттю ніяк не відрізняється від свого "попередника". Також з 2015 року в Україні відзначають День примирення – 8 травня.

Червоний мак - новий символ перемоги над нацизмом для України

Така зміна відбулася в рамках пакету законів про декомунізацію, котрий скасував ЗУ "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років" та заборонив публічне  використання як нацистської, так і комуністичної символіки. До того ж із українського законодавства зник термін "Велика Вітчизняна війна".  

Саме тому з 2014 року в українських заходах вшанування пам'яті загиблих не використовується чорно-помаранчева георгіївська стрічка. Її замінили на новий символ – квітка червоного маку. Саме мак є офіційним у світі символом відзначення пам'ятних днів Другої світової війни. 

Український інститут національної пам'яті озвучив новий зміст відзначення Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні: переосмислення подій війни, руйнування радянських історичних міфів; рівне вшанування пам'яті кожного, хто боровся з нацизмом, та всіх народів, що боролися, зокрема євреїв та українців; перенесення акценту з історії військових дій на історії конкретних людей.

Незважаючи на серйозні розбіжності у думках, зокрема в Україні, День Перемоги все ж продовжує існувати.

Цього дня біля військових меморіалів та на кладовищах з’являються свіжі квіти, а у церквах служать панахиди.  

Багато людей святкують цей день без участі у масових акціях, урочистих заходах та гучних концертах. Вони вшановують пам'ять своїх близьких, котрі загинули на війні, і зовсім незнайомих людей, що залишилися на полях боїв понад 70 років тому. Це просте і зрозуміле природне бажання душі – згадати людину, яка колись віддала своє життя, як військову данину.